Андрій Садовий: «Може, я не зовсім нормальний?»

В кінці березня до столиці завітав мер Львова Андрій Садовий. На стратегічній сесії візійного проекту «Нова країна» він розповів про власний досвід роботи мером і дав поради майбутньому голові Києва. В чому таємниця успіху Андрія Садового, як знайти професійні кадри та де взяти гроші на здійснення реформ – в матеріалі Platfor.ma.

Дуже часто мене питають: «Ким має бути міський голова? Господарником чи політиком?» З точки зору свого життя скажу однозначно: міський голова має бути стратегом.

Він має бачити розвиток міста на 30-40 років вперед. А стратегічне бачення має включати в себе, звичайно, і досвід хорошого управлінця, і досвід політика, тому що це взаємопов’язані речі.

До того як я почав працювати міським головою, я мав різний досвід у своєму житті. Я займався підприємницькою діяльністю. Якщо ви подорожуватимете по Україні  і побачите на західній, центральній, південній Україні високовольтні лінії електропередач на великих опорах, то знайте, що всі ці опори збудувало підприємство «Південьзахіделектромережбуд», яке я очолював дуже багато років. Я займався медіа, я займався громадським життям і деколи у мене складалось таке враження: а, може, я не зовсім нормальний?

00896c6-sadovoy-2

Тому що в принципі людина повинна мати один фах, одну професію і нормально розвиватись, а мені було цікаве одне, друге, третє. Але, ставши міським головою, я зрозумів, що, власне, цей досвід і ці вміння – надзвичайно корисні для того, щоб знаходити непрості відповіді на складні запитання, які життя ставить кожного дня.

Кожного дня ти маєш п’ять-шість форс-мажорів, нестандартних ситуацій. І або ти знайдеш відповіді, або виникне проблема.

Перед тим, як працювати міським головою, я років сім готувався до цього. З 1998 року я чотири роки був депутатом міської ради, працював головою комісії зовнішньої політики. В 2000 році я заснував Інститут розвитку міста. Я відвідував семінари, конференції, їздив по багатьох містах, спілкувався з мерами, з депутатами. Мені було цікаво побачити, як це працює в інших містах, в інших країнах. Знаєте, є така українська традиція: «Давайте ми придумаємо свій український велосипед». А насправді треба просто брати хорошу модель і її вдосконалювати, робити краще, якщо це можливо. Якщо неможливо – то просто сідати і нормально їхати.

Власне, прийшовши на посаду міського голови, я думав, що я щось знаю. Я пригадую перший день: була урочиста сесія, я склав присягу на Біблії і на Конституції, а потім журналісти підійшли до моєї дружини Катерини і питають:«Ну, пані Катерино, які у вас відчуття, що ви можете сказати?». На що вона сказала: «В мене таке враження, що я чоловіка відправляю на війну».

Я пам’ятаю, що я зайшов вперше в кабінет міського голови і в один момент я зрозумів, що мільйонне місто лягло на мої плечі. І я вже не можу сказати, що те не так, або те не так. Все. Я беру штурвал на себе. Принцип дуже простий: якщо є будь-яка проблема, хто винуватий? Міський голова. Для мене це основна формула, тому нема крайніх, нема на кого переводити стрілки – треба знаходити варіанти, як розв’язувати проблему.

Буквально попрацювавши місяць часу, тобто знайшовши можливості і мудрих людей, я закрився з ними в одній кімнаті на три дні. Ми почали робити щось на зразок чи то стратегії чи плану дій, важко сказати. Ми визначили орієнтири. Значить, так, у Львові немає цілодобово води. Що треба зробити? Вода має бути цілодобово. У Львові погані дороги – треба ремонтувати дороги, погане освітлення – треба покращити, і море різних інших питань. Такою групою ми працювали три дні. Ми чітко визначили візію, місію, зробили SWOT-аналіз. Ми дуже активно попрацювали і зрештою був опрацьований документ, де ми запланували і проведення різноманітних міжнародних заходів, і багато-багато іншого. Ми творили, ми думали, ми були великими мрійниками. І перед 2010-м роком я взяв цей документ у руки, і я був шокований: все, що ми спланували, відсотків на 80 відбулося. Наскільки є великою сила, коли є спільний розум і потім спільна реалізація!

Може бути реалізованою тільки та стратегія, яку творять і реалізовують ті самі люди. Якщо стратегію роблять одні, а потім реалізовувати будуть інші – це утопія, це ніколи працювати не буде, це неможливо. Ну, може, теоретично це десь і є, але я таких практик не бачив, і скажу вам чому. В 2008-му році ми у Львові створили комунальну установу «Інститут міста» . Що ми зробили? Ми проаналізували близько 120 серйозних документів, які робилися у Львові за останні 15 років: стратегії, концепції, плани. Раніше якась команда їх робила і вони лягали на поличку в Департаменті економіки. Ми це все проаналізували і, зробивши титанічну працю, вийшли на концептуальний документ «Стратегія  розвитку міста», яку ми зараз впроваджуємо в життя. Регулярно раз в квартал ми проводимо сесії стратегічного планування, коли збирається топ-менеджмент і ми аналізуємо, що вийшло, що не вийшло, які мають бути плани. Ми творимо стратегію – і ми  впроваджуємо її в життя. Щось виходить, щось не виходить, але важливою є праця.

Важливо зрозуміти одну просту істину, що кожен з нас має свою думку, має власне бачення. Не можна змусити, щоб люди думали однаково – навпаки – квінтесенцією має бути наша спільна думка. Групова праця – це один з найбільших ресурсів, який сьогодні не використовується в Україні. Ви подивіться, в багатьох країнах світу є досвід спільного думання. Навіть у росіян є Дума.

У нас, українців, традиційно як було? Обирали гетьмана, він говорив куди йти і всі йшли, потім щось було не так і обирали іншого.

Я спілкувався з вашим виконуючим обов’язки голови Київської міської адміністрації паном Бондаренком, то у нього на голові волосся часто стоїть дибки, коли він бачить, що робилося в Києві за останні роки. Насправді Київ останніми роками просто грабували. Наліво і направо, просто знущались над цим містом. Тому тут активної праці років так на вісім. Треба закатати рукава і зранку до вечора працювати. Тому коли будете обирати київського міського голову, важливо, щоб ви обрали людину, для якої це буде покликанням, щоб це була людина, яка готова буде покласти своє життя на те, щоб зробити Київ успішним містом.

Коли я йшов на посаду міського голови, у мене була чітка мета: збудувати місто, в якому хочеться жити. І я його будую. Правда зараз я розумію – щоб це зробити, треба в повному об’ємі збудувати країну, в якій хочеться жити.

b9b8b9e-003

Про мрії

Я взагалі романтик відсотків на 70, що є в принципі не цілком реалістично. Тому що при владі люди зазвичай бувають прагматиками. Я мрію, і я переконаний, що в принципі на сьогоднішній день в світі немає нічого неможливого. Якщо є Божа ласка і важка праця – все можна зробити. І гроші можна знайти. Але головне – це знайти людей. Насправді  я не дуже хороший економіст, я не є хороший управлінець, я не є хороший менеджер, тому я завжди намагаюсь знайти людей, які від мене краще в чомусь. Моя мета – просто знаходити цих людей. В цьому я, мабуть, маю якийсь фах. Я завжди працюю з сильними людьми – це є запорука успіху. Тому якщо маєте мету – ідіть до неї і, якщо весь світ вам буде допомагати, – це добра мета. Для Києва я би за один день стільки написав, що тут треба зробити. Для початку його треба просто помити і прибрати.

У Львові ми розвиваємо дуже багато галузей: це і легка промисловість, і машинобудування. Сьогодні ми говорили з головою вашої адміністрації про купівлю трамваїв, які виготовляються у Львові. Вони дешевші ніж Siemens та Bombardier і, я думаю, кращі. Ще ми виготовляємо у Львові нові електробуси, які працюють без використання палива.

Київ має свою особливість. Це столичне місто. А для столичного міста важливо бути взірцем і орієнтиром. Немає чогось одного, що витягне Київ. Йому потрібен хороший менеджмент і хороше управління. Місто має розвиватися гармонійно, в місті все важливо, нема неважливих речей.

ab737ea-004

Багато хто з політиків не розуміє простої речі. Що таке місто? Я часто це повторюю. Це пологовий будинок, це садочок, школа, лікарня, це водопостачання, теплопостачання, транспорт, освіта, культура, наука, театри, похоронне бюро, цвинтар – цілий комплекс. І ця мегасистема, де задіяно 100-200 тис. людей, має працювати кожного дня. Ви можете закрити адміністрацію чи міністерство на місяць – того ніхто не відчує, клянусь вам. Та якщо місто не буде якісно функціонувати день – це відчує кожна людина.Тому має бути гармонійний розвиток.

Про кадри

Я, розуміючи потребу в кадрах, використовував різні технології. Я запрошував на роботу бізнесменів – не витримують. Тому що це дуже важка праця. Запрошував військових… У військових інша проблема – вони мали досвід життя в закритій структурі, де кожен знає один одного і в принципі ніхто нікого не дурить. Коли вони потрапляти до міської влади, то вони часто попадали впросак, тому що їх легко обдурити. Але лишилися декілька, які ту систему пройшли. Брав людей з науки, брав людей з інших міст.

Багатим є те місто, де працюють найкращі люди.

Я брав людей з Києва, з Франківська, з Рівного, з Луцька – з усіх міст запрошував на роботу, і багато в мене працюють. Але найбільший плюс я отримав від молоді. За той час, що я працюю міським головою, а це сім років і трошки більше, у мене через міську владу пройшло шість тисяч студентів, яких я беру як стажерів на практику, і кращі лишаються працювати. У мене є Департамент міського голови, його очолює хлопець, що колись починав стажером. Йому зараз 26 років. Там працює 44 людини, а середній вік працівників – 20 років. Молоді люди – це двигун. Дуже часто вони не знають, що щось є неможливим. Вони просто роблять і це стає можливим.

Коли сьогодні я приїжджаю до Києва, то насправді я сумую. Ви мене прекрасно розумієте. Деколи у мене руки чешуться, коли я бачу одне, друге, третє, четверте. Тому треба навести елементарний порядок, а потім провести одну-другу сесію стратегічного планування, запросити хороших супервізорів. Я готовий також бути таким супервізором. Тоді, я думаю, ми вийдемо на точки інвестицій, які дадуть найбільший ріст. Така моя проста, прагматична, а не романтична відповідь.

Про зарплати та мотивацію чиновників

Коли я починав працювати, у мене начальники управління отримували в середньому по тисячі доларів, це був 2007-2009 роки. Потім в 2010 році вибори виграла «Свобода». Зараз більшість в міськраді має «Свобода», з якими у мене критично напружені відносини і вони фактично зробили все можливе, щоб люди мали найменшу зарплату, яка може бути. По їхніх уявленнях люди мають працювати без грошей – такий принцип. Але сподіваюсь, я цю систему поламаю і поверну людям нормальну гідну зарплат, тому що чиновник, який підписує документи на сотні тисяч, на мільйони, не може працювати за тисячу гривень.

Зі мною працює багато людей, які, я вважаю, мали би отримати якісь преференції від міста. Але за весь час моєї роботи, лише один чиновник у Львові отримав квартиру. Це начальник управління охорони здоров’я, якого я переманив з іншого міста. Він приїхав з Чернігова, а я дав йому квартиру.

Ділянки під індивідуальне будівництво за час мого мерства отримало у Львові приблизно 20 людей. Я знаю всіх поіменно.

 823e38a-005

Те що є в Києві – роздають наліво і направо – це абсурд. А чому це ділянка, яка коштує $200 тис. має даватись просто так? За які такі заслуги? Бо по закону він має на це право? Так весь Київ має на це право. Людина повинна мати певні заслуги перед містом, і тоді місто таким чином йому за це завдячує. Земля, майно – це ресурс міста, до якого треба підходити дуже обережно і уважно, ми не маємо права його розтратити. Якщо ми віддаємо комусь майно, то вигода для міста від цього має бути ще більшою.

Про те, чи міг би бути мером Києва

Ну, клонування поки що релігія не дозволяє. Кожен має робити свою роботу. Львів – місто надзвичайно важливе, тому я працюю міським головою Львова і буду працювати стільки, скільки матиму довіру, і буду старатися виконувати свою роботу чесно.

Ви будете мати вибори 25 травня і я можу тільки побажати вам зробити мудрий далекоглядний вибір, щоб ви дійсно обрали людину, для якої це не буде кар’єрним зростом. Ви знаєте, існує п’ять посад, які є стартовими на вибори: це голова Ради, голова уряду, міністр оборони, міністр закордонних справ і мер столиці. Це якщо не рахувати чинно діючого президента, який може бути обраний на другу каденцію.

Якщо в мери Києва будуть балотуватись політики, які бачитимуть це як стартовий майданчик – не обирайте їх.

Як правило, коли людина обирається, вона отримує достатньо великий рейтинг. Тому жорсткі реформи, необхідні для життя, потрібно проводити в перший рік-півтора. Якщо цей час витратити на «упоение от славы», тоді це буде катастрофа. Будь-яка реформа спалює рейтинг, і це дуже трагічно: «Як? У тебе рейтинг падає, не роби цього!». Але треба це робити: спалити свій рейтинг, зробити справу і, можливо, люди вам колись за це подякують. Чи оберуть на наступний термін? Невідомо.

Про малий і середній бізнес

У Львові є рада конкурентоспроможності, в яку входить керівництво міста, представники різних кластерів, але там не керує міський голова чи його заступник. Там керує обраний бізнесом представник, всі його дуже уважно слухають, створюють плани, звітують. Наведу цікавий приклад. Кожна стратегія має шанс на успіх лише тоді, коли вона твориться тими людьми, які впроваджують її в життя. Але дуже важливо робити союзниками цілі галузі, цілі напрямки. Малий і середній бізнес – це основа міста, треба на них спиратись і дослухатись до них. Треба елементарно любити людей, з якими ти працюєш.

Про співпрацю з громадськістю

Вхід до міської ради є абсолютно відкритим – у нас немає жодної охорони, немає міліції, ви можете вільно зайти до мера, поспілкуватися, поговорити, якщо якісь питання виникають. Відкритість та прозорість – це ті чинники, які дають можливість будувати успішне місто. А якщо хтось каже, що люди йому заважають, то це нонсенс, бо ти обраний людьми, щоб відстоювати їх інтереси, а починаєш будувати якісь мури, наймати групи охорони. Це ж абсурд. Якщо ти нічого ні в кого не вкрав, нащо тобі охорона?

Про іноземні інвестиції

Ми активно співпрацюємо з Європейським банком реконструкції і розвитку. Львів є найбільшим партнером цього банку серед усіх міст в Україні. Чим ця співпраця корисна? По-перше, на етапі формування проекту, ми отримуємо хороших радників, консультантів, які правильно говорять, як все робити.

По-друге, коли ми отримуємо кредит, зазвичай з ним отримуємо і серйозні гранти. Наприклад, зараз ми будуємо трамвай в одному з найбільших спальних районів Львова. В банку ми беремо кредит €7 млн і плюс грант у €5 млн нам дає уряд Німеччини. Ми беремо кредит у €20 млн на реформу теплопостачання, а €10 млн нам фонди дають грантів. Живими грошима.

В чому ще плюс: тендерні процедури по тих грошах відбуваються за правилами цього банку, а не за законодавством України, яке є «как изволите». На ці тендери розповсюджується  законодавство Євросоюзу і участь у тендерах беруть компанії з ЄС.

Найбільший плюс в тому, що прийом робіт здійснює також іноземна кампанія.

У нас, наприклад, тендер по дорогах виграла турецька кампанія, і хоча на субпідряді – українські, але вони працюють зовсім по-іншому, ніж якби працювали напряму. Тому що більша відповідальність і жорсткий контроль. А французи приймають роботи і вони тих турків іноді так ганяють по кутах, що мені їх, чесно кажучи, деколи шкода. Але повинна бути якість і відповідальність – це контракт. Я не переживаю: щось не так – значить вони перероблять все через рік-два. Все в контракті прописано. Тому я дуже рекомендую працювати з західними фінансовими установами. Це можливість для України залучати живий ресурс, що не проходить через казначейство, яке блокує всі кошти. Це дуже великий досвід і це робочі місця. Тому я «за» двома руками. Останні роки ті кошти, які Україна могла взяти, вона банально не брала. Тому що чиновники не бралися за проекти, яких вони просто не розуміли.

 dca26a8-006

Фото – David Somosi, Денис Панченко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *