Архів позначки: критична маса

Критический беспорядок

По всеобщему убеждению, мы постепенно приближаемся к новой эпохе признания велосипеда городским транспортом. Прокаты велосипедов, изобилующие в городах Европы и Америки, медленно, но верно вносят свой вклад в развитие велоинфраструктуры и городского планирования. Тем не менее, до сих пор существуют непреодолимые препятствия на пути к голубой мечте о таком стиле жизни для горожан, как в блистательных образцах развитой велокультуры Копенгагена и Амстердама. Но мечта всё ближе.

Пришло время пополнить ряды велолюбителей. Итак, каким же образом нам удастся преобразовать мнение о езде на велосипеде по городу как занятие для гиков и чудаков — какими нас видят непосвящённые ― в привычное дело? Как же нам покорить сердца и умы?

Многое было сказано и написано о велозаездах «Критическая масса». Это потрясающая идея: демократическая от начала до конца и напоминающая о том, как была основана большая часть велоклубов начала XX-го века ― на социалистических и коммунистических принципах. Я, тем не менее, боюсь, что, как говорится, эта концепция слишком устарела.

Причина, по которой я не думаю, что «Критическая масса» и другие подобные ей акции являются эффективными в наши дни, заключается в том, что они не способны покорить сердце и разум. Они хотят заполучить улицы только для себя, но не для какого-нибудь Вани Обыкновенного.

Агрессивный и анархичный подходы играют только небольшую роль в искусстве убеждения автомобилистов ― потенциальных велосипедистов, ― что езда на велосипеде это непередаваемое удовольствие для всех. Надменность, которая часто присуща правым фундаменталистам, неэффективна. На мой взгляд, участники таких мероприятий редко выглядят счастливыми, а ведь чертовски сложно не выглядеть счастливым на велосипеде.

Есть гораздо более эффективный способ приблизиться к культуре, приятной всем. Это то, что я называю в какой-то степени революционным — «просто ездить на своём велосипеде». На обычном велосипеде. В обычной одежде. Так же, как все те сотни тысяч жителей Европы — от Феррары (Италия) на юге, до Тронхейма (Норвегия) на севере ― ездят каждый день. Сработает ли это? Конечно же, да!

Войдите в положение Вани Обыкновенного. Этого невозможного супергероя.

Ваня ― среднестатистический горожанин в автомобильном обществе, который ездит на машине до работы каждый день. Как и подавляющее большинство населения планеты, он не экологический активист и вряд ли когда-нибудь им станет. Единственная причина, которая способна заставить его променять автомобиль на что-то другое, ― повышенная цена на горючее. О чём думает Ваня, когда видит велосипедиста-хардкорщика на специальном велосипеде или, например, фиксера, который проезжает мимо его автомобиля? Разве он подумает: «Хм… А ведь я бы тоже мог доехать до работы на велосипеде…». Маловероятно, что он смог бы увидеть на месте такого велосипедиста себя самого. Что он наверняка увидит, так это участника очередной субкультуры, активистов, которые носят одежду, кардинально отличающуюся от его, и ездят на велосипедах, которые совершенно не похожи на тот, на который он сам мог бы сесть.

Ваня убедится в том, что езда на велосипеде означает сопричастность элитарной субкультуре, которая вкладывает немалые средства в обеспечение себя необходимыми приспособлениями, в специальную экипировку и тратит целое состояние на покупку изысканного велосипеда. Хуже всего то, что Ваня будет думать, что высказывает какой-то протест, передвигаясь на велосипеде. Но Ваня Обыкновенный не хочет протестовать. Он просто хочет жить своей жизнью, а не взбираться по намыленной верёвке. Если, например, дорога до дома Вани перекрыта из-за какого-то велопротеста, митинга или парада, он разозлиться и мы просто потеряем его.

А теперь давайте представим, что Ваня Обыкновенный, стоя в пробке, видит другого парня, который проезжает мимо на велосипеде одетый в рубашку и галстук, а к багажнику у него прикреплён дипломат. Он не собирается устанавливать скоростные рекорды и единственный аксессуар, который он надел, — велосипедные зажимы для штанов и, если вам так угодно, шлем. Просто для того, чтобы управлять риском, а не подвергать себя ему. А, да, и велосипед его очень напоминает тот, который давно пылится у нашего Вани в гараже.

Чуть позже мимо проезжает девушка на изящном городском велосипеде с плетёной корзинкой. На ней красивая юбка и стильные туфли и она слушает свой iPod. В этот момент Ваня Обыкновенный думает: «Я могу это. Ехать-то всего 15 км. Этот парень выглядит так же, как и я. А эта девушка едет так легко…»

Ваня увидит своё собственное отражение в таких велосипедистах, сможет представить себя на их месте. Для того чтобы поехать на работу, ему нужно будет только вытащить свой велосипед из гаража, подкачать шины, купить зажимы для брюк и, может быть, шлем. Гораздо за меньший срок, чем он добирается на работу на машине, он доедет на велосипеде. Ему не надо будет высказывать никакие протесты. Он просто будет ещё одним велосипедистом, который едет к себе в офис, он сможет влиться в городской ландшафт и делать что-то хорошее для планеты и себя самого без всяких демонстраций и митингов в своей жизни.

Это Ваня Обыкновенный и его коллеги и друзья, которые будут заканчивать свой день спасением планеты, если им только дать такой шанс. И это задача всех нас ― выбрать путь вдохновения таких людей, вместо привычного отчуждения их от велокультуры.

* * *
Перевод статьи, написанной Микаэлем Колвилл-Андерсеном датско-канадским режиссёром, фотографом и экспертом городского транспортного движения в консалтинговой компании Copenhagenize.
В оригинальном названии статьи ― Critical Mess ― использована игра слов. Mass в названии известных протестных велозаездов Critical Mass (англ. Критическая масса) заменено на созвучное mess (англ. неразбериха, беспорядок).

В материале использованы фотографии из блога Copenhagen Cycle Chic, созданного Микаэлем.

 

Источник: http://letsbikeit.ru/2013/01/critical-mess/

Велосипедна революція Будапештa: як вони це зробили

За останні роки угорська столиця пережила справжню велосипедну революцію. Пропагандисти велоруху зі спільноти Copenhagenize.eu оцінили її 13-м місцем серед найбільш пристосованих для велосипедистів міст 2013 року. Також Будапешт зібрав найбільшу в світі акцію Критичної маси. Її організатор Габор Десо Курти, відомий серед велоактивістів як просто Куку, розповідає, як це відбувалось.

Фото: mtro.hu

Приблизно у 1980-ті велосипеди практично зникли з вулиць Будапешта, незважаючи на те що були вони у багатьох. Просто нікому не спадало на думку використовувати їх як засіб пересування. Люди час від часу катались на вихідних заради розваги, діти катались на дитячих майданчиках, але більшість велосипедів збирали пил у підвалах. Вважалось загальновідомою істиною, що їздити на велосипеді в Будапешті небезпечно для життя. А оскільки ніхто не їздив, це начебто доводило, що це неможливо. Кілометри велодоріжок були збудовані за громадські кошти, але вони лишались порожніми.

budapest-cycling

Фото: Олексій Демченко

В 1993 році з’явилась перша велокур’єрська служба “Hajtás Pajtás”, навколо якої до 1999 року сформувалась справжня субкультура. Кур’єрів, що їздили між підпільними барами, яких тоді відкривалось багато, часто супроводжували друзі, які в свою чергу катались з місця на місце зі своїми друзями. Коли в 2004 році мер Будапешта, дбаючи про автомобільний рух у місті, призначив дні без авто на вихідні, саме кур’єри сформували ініціативний гурток, який тримав зв’язок з великою кількістю інших велосипедистів.

Фото: kennethrosenberg.blogspot.com

Весняна Критична маса-2013 у Будапешті, що традиційно відбулась 22 квітня, у День Землі, стала найбільшою в світі, зібравши близько 100 тисяч велосипедистів. Відбуваючись двічі на рік (тоді як у багатьох містах світу це щомісячний захід), ця акція виросла з невеличкого руху велокур’єрів у мейнстрімне явище. У 2006 році навіть президент Угорщини Ласло Шойом приїхав підтримати активістів. Міський велорух розвивався інакшим від інших мегаполісів шляхом: зазвичай збільшення поїздок пов’язане із розвитком інфраструктури, а в Будапешті велосипед популяризували самі люди.

Фото: visegradrevue.eu

Оскільки в Будапешті було вдосталь велосипедів, які не використовувались, треба було лише подолати страх пересування у потоці міського транспорту. Розуміючи це, активісти Критичної маси не зосереджувались на небезпеках на дорозі та аваріях як решта велосипедних організацій в усьому світі, а піднесли нове гасло “Кожна дорога для їзди на велосипеді” та відкинули поширену антиавтомобільну програму на користь компромісного принципу “Для кожної поїздки свій транспорт”, що був значно привабливішим для громадськості. Захисники велосипеда більше не висловлювались проти машин, навіть говорили про те, що самі користуються авто. Вони не підносили велосипед вище за громадський транспорт, але агітували за вибір найбільш зручного засобу пересування для кожної ситуації.

Фото: bicycledutch.wordpress.com

Більшість учасників акцій, разом з тисячами подібних до них, не ризикували їздити центральними вулицями Будапешта. Важко пояснити зміни у їх мисленні та відчуттях, але наступні дні після акції тисячі людей опановували свій страх і вперше використовували велосипеди у міському русі. Вже у 2008 році спостерігачі визнали, що з кожним роком кількість велосипедистів подвоюється. Порочне коло було розірване. Вже ніхто не скаржився, що в Будапешті неможливо пересуватись на велосипеді, бо тисячі велосипедистів їздили, тоді як все більше порожніли вікна автобусів і приватних машин.

Фото: dac.dk

Такий підхід залучав нових велосипедистів, а ті, хто спробував один раз, вже не зупинялись. Велосипедисти, приїжджаючи на роботу, до університетів або барів, вважали своїм обов’язком висловлюватись на користь велосипеда, наліпки Критичної маси з’являлись на велосипедах, дорожних вказівниках та в барах центральної частини Будапешта. Велосипедисти також виступали на телебаченні, радіо та в пресі, проповідуючи та лобіюючи статті, репортажі та інтерв’ю. Настільки, що одного разу три різних телеканали одночасно транслювали наживо ритуальне підняття вісімдесяти тисяч велосипедів на закінчення акції Критичної маси.

Фото: blog.fridayflats.com

Після перших успіхів “велосипедної революції” роль руху КМ почала спадати. Якщо на початку 90% велосипедистів саме під впливом Критичної маси вирішували їздити містом в щоденних справах, то згодом провідну роль перебрала на себе широка громадськість. “Сарафанне радіо” та кількість велосипедів на вулицях заохочували долучатись все більше людей.

Фото: bicycledutch.files.wordpress.com

Минулорічні акції Крититичної маси засвідчили, що громадський рух велосипедистів еволюціонував у міцну інституцію, яку очолив Угорський велоклуб, кількість членів якого впродовж 2013 року зросла з 1200 до 2500 чоловік. Розвиток велосипедного руху в Будапешті є незворотнім. З 5% поїздок він без зайвих зусиль скоро виросте до 10%, але щоб збільшувати кількість велосипедистів надалі, знадобиться серйозна робота професіоналів.

Фото: kerekparosklub.hu

Зі зміною ставлення до транспорту має змінюватись і розподіл міського простору, включно з розширенням вулиць та закріпленням ліній за конкретними видами транспорту. А такі рішення мають приймати політики та юристи. З іншого боку, кількість виборців, що користуються велосипедами зросла, тому політики знають, чого від них чекатимуть на чергових виборах.

Автор: Габор Десо Курти (Gábor Dezső Kürti), visegradrevue.eu

Переклад: Олексій Демченко, для АВК

 

Джерело: http://avk.org.ua/2014/05/velosypedna-revolyutsiya-budapeshtu-yak-vony-tse-zrobyly/