Архів категорії: Охорона довкілля

Глобальні річкові проекти – загроза погіршення стану водних об’єктів

Останнім часом значна кількість наукових та публіцистичних матеріалів присвячена погіршенню стану великих рік України, зокрема Дніпра. Головними причинами такої ситуації є низка проблем, зокрема антропогенне забруднення, евтрофікація, скорочення біорізноманіття та спрощення екосистем, підтоплення територій, зміна гідрологічного режиму. Загальна кризова екологічна ситуація та напрямок економічного розвитку країни обумовлений пріоритетами та особливостями планової системи СРСР середини та другої половини ХХ сторіччя. Потужний індустріальний розвиток та пріоритетність видобувної, важкої та оборонної промисловості для СРСР призвели до формування економічної системи та народного господарства України, які збереглися дотепер.

Сучасний стан справ у світі, глобальні виклики та науково-технічні досягнення початку ХХІ сторіччя потребують іншого державного мислення, використання сучасних методичних підходів та управлінських рішень, які мають базуватися на принципах сталого розвитку, взятих на озброєння більшістю передових країн світу.

Від того, які принципи закладаються при розробці економічних планів та промислового розвитку України, сьогодні залежать ті наслідки та проблеми, з якими стикнуться наші діти та онуки. Згадаємо приклад Каховської ГЕС, будівництво якої знищило 257 тис. гектарів очерету, лісів та озер. На думку зоолога Євгена Романа, будівництво греблі вище за течією дозволило б зберегти принаймні 100 гектарів плавнів, які є цінною екосистемою, місцем існування багатьох видів тварин та рослин.

Запропонований урядом проект оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року в цілому базується на застарілих екстенсивних підходах до розвитку енергетики України. На думку громадськості, цей документ “консервує негативні тенденції в розвитку паливно-енергетичного комплексу та економіки України”. Також відзначається орієнтація на нарощування виробництва та споживання енергії, що суперечить як євроінтеграційному курсу України, так і принципам сталого розвитку.

Продовженням такого стратегічного планування можна вважати намір уряду побудувати дві нові гідроелектростанції (Каховську ГЕС-2 та Канівську ГАЕС), а також добудувати першу чергу Дністровської ГАЕС. Потрібно розуміти, що так звані “нові проекти” будівництва Канівської та Дністровської ГАЕС є по суті реанімація застарілих проектів радянських часів. Безумовно, гідроенергетика є порівняно безпечною та чистою технологією. Використання енергії води, яка є відновлюваним джерелом, за багатьма параметрами є більш привабливим з точки зору сталої енергетики ніж спалювання викопного палива або використання атомних станцій.

Проте будівництво гідроелектростанцій (ГЕС) та гідроакумулюючих електростанцій (ГАЕС) є масштабними проектами, які супроводжуються значними екологічними та соціальними впливами. Спеціалісти виділяють такі проблеми на стадії проектування, будівництва та експлуатації водосховищ:

  • вибір генеральної схеми використання водних ресурсів;

  • обґрунтування оптимальних параметрів гідровузлів і водосховищ;

  • моніторинг водних, земельних та лісових ресурсів в зоні будівництва гідровузла;

  • еколого-економічне обґрунтування підготовки ложа водосховища під затоплення;

  • інженерний захист від затоплення та підтоплення міст, населених пунктів, окремих підприємств;

  • відновлення на новому місці сільськогосподарських угідь замість затоплених водосховищем;

  • рибогосподарське освоєння водойми, будівництво рибоходів, відновлення природного відтворення риб;

  • транспортне освоєння водосховища: збільшення глибин, пристрій притулків для суден і плотів при штормах; створення нової суднової обстановки, будівництво пристаней; перевалка вантажів через греблі;

  • санітарна підготовка ложа перед затопленням (дезінфекція населених пунктів, кладовищ, скотомогильників, ліквідація різних шкідливих забруднень);

  • агролісомеліоративні гідротехнічні заходи щодо запобігання водної та вітрової ерозії в зоні водосховищ;

  • лісоочищення ложа перед затопленням, посадка лісових насаджень на новому місці.

До вторинних проблем, які виникають вже після початку функціонування гідротехнічних споруд та створення водосховища, можна віднести:

  • ерозію берегової лінії водосховищ, переформування берегів, дна, гирлових ділянок річок, що впадають у водосховища, формування барів;

  • зміни рівня ґрунтових вод;

  • зміни температурного режиму водної маси і навколишнього середовища, підвищена вологість, поява інтенсивних і тривалих за часом туманів;

  • додаткові втрати води на випаровування; зміни якісного складу води у водосховищі;

  • зміни рослинного і тваринного світу; порушення умов нерестовищ риби;

  • можливість виникнення коливання земної кори в зв’язку із спорудженням великих гребель і водосховищ.

Експерти Національного Екологічного Центру України (НЕЦУ) взагалі ставлять під сумнів ефективність ГАЕС. На думку фахівців 25-30 % втрат енергії, яка необхідна для функціонування гідроакумулятора, це зависока ціна. До того ж потрібно враховувати втрати на передачу струму, необхідність великих витрат на будівництво ГАЕС, негативні екологічні та соціальні фактори.

На думку аналітика Романа Казаченко, гідроакумулюючі об’єкти значною мірою направлені на оптимізацію роботи АЕС. Якщо Україна приєднається до наміру передових країн по поступовій відмові від атомної енергетики, то потреба в ГАЕС в перспективі відпаде. З іншого боку, саме існування ГАЕС буде одним із факторів розвитку атомної енергетики в Україні. А це зовсім не відповідає умовам розвитку безпечної, сталої енергетики.

Для Канівської ГАЕС існують такі екологічні та соціальні ризики проекту:

  • складні геологічні (зсуви ґрунту, руйнування берегів) умови будівництва та роботи станції, руйнування основних гідроспоруд ГАЕС, ризик техногенної катастрофи;
  • підтоплення, що може негативно вплинути на умови життя населення та його доступ до питної води;
  • вторинне радіоактивне та органічне забруднення води Канівського та Кременчуцького водосховищ – збитки для рибного господарства, сфери туризму та рекреації, ризик зараження питної води населення Канева, Черкас та ін. міст;
  • руйнування берегів Канівського водосховища та розмивання Зміїних островів, які є частиною Канівського заповідника;
  • знищення археологічних цінностей, які є повсюдно у зоні будівництва.

Будівництво Дністровської ГАЕС також може мати негативні наслідки, наприклад:

  • зменшення стоку води, що матиме катастрофічні наслідки для пониззя Дністра, зокрема для плавневої системи, що є об’єктом охорони Рамсарської Конвенції;

  • погіршення стану питної води в нижній частині Дністра;

  • переселення частки населення з території, що буде під впливом проекту, та зміна звичного режиму життя місцевого населення внаслідок підтоплення сільськогосподарських земель;

  • складні геологічні умови території будівництва з наявністю карстових порожнин, де ще відбуваються новітні процеси карстоутворення (карстові лійки);

  • висока сейсмічна активність місцевості (до 8 балів за шкалою Ріхтера);

  • зсувонебезпечність Дністровського та Сокирянського схилів в зоні будівництва;

  • невизначеність державного кордону України з Молдовою що проходить через територію гідрокомплексу, та претензії Молдовської сторони на 20 % акцій Дністровської ГАЕС.

Попри всі ці ризики, ми не бачимо з боку державних органів ініціації широкого обговорення проекту, залучення відповідних експертів, не чуємо думки людей, на яких наслідки реалізації проекту будуть розповсюджуватись. Проте новини регулярно повідомляють про будівництво, яке йде повним ходом. Завершення будівництва першої черги Дністровської ГАЕС у складі трьох гідроагрегатів з введенням в експлуатацію гідроагрегату №2 передбачається у 2014 році та гідроагрегату №3 у 2015 році. Загальна потужність трьох гідроагрегатів Дністровської ГАЕС становитиме 972 МВт. Про це заявив міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький.

Загалом за офіційними даними найближчими роками Україна отримає 970 МВт потужності Дністровської ГАЕС ціною в 8,5 млрд. грн., 270 МВт – Каховської-2 ГЕС ціною 5 млрд. грн. та 1000 МВт Канівської ГАЕС за 12 млрд. грн. Тобто в перспективі ми будемо мати додатково приблизно 2240 МВт від гідроенергетики, які будуть коштувати 25,5 млрд. грн.

Найпотужнішим споживачем електроенергії в Україні є промисловість, яка використала приблизно 44 % у 2012 році. Проте динаміка споживання вказує на перспективу скорочення використання електроенергії промисловістю. Статистичні дані за перший квартал 2013 року показали 8 % скорочення по промисловості. Загальний тренд стану економіки та промислового розвитку в світі свідчить про перспективність розвитку наукоємних та високотехнологічних виробництв. Це означає, що металургійна та хімічна промисловість України буде поступово втрачати попит на зовнішньому ринку. А саме ці галузі виробництва є великими споживачами електричної енергії. Це ще один аргумент проти нарощування потужностей виробництва енергії за рахунок екологічно та соцально “коштовних” проектів. Якщо використати кошти, заплановані на розбудову зазначених гідроенергетичних проектів, для модернізації та оптимізації існуючих потужностей по виробництву, передачі та споживанню електроенергії, це може дати більший, безпечніший та більше відповідаючий принципам сталого розвитку ефект. Реальні приклади оптимізації енергоспоживання та енергоефективності підприємств існують, одним з них є ДП “Павлоградський хімічний завод”, де реалізація багаторічної послідовної поетапної програми енергетичної оптимізації дала відчутні результати.

Ще одним важливим для долі великих рік України документом є “Державна цільова програма безпечної експлуатації внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів України на 2011-2020 роки”. Метою Програми є реалізація системної державної політики щодо забезпечення безпечних умов судноплавства по внутрішніх водних шляхах та безперебійного пропуску суден через судноплавні шлюзи як складової стратегії розвитку воднотранспортної галузі, її стабільного та ефективного функціонування, створення умов для зростання обсягів вантажних та пасажирських перевезень. В теорії водний транспорт дійсно є достатньо екологічним та ефективним. Проте для сильно навантажених умов існування Дніпра і інших великих рік України потрібно дуже обережно та зважено підходити до будь-яких глобальних проектів, які вплинуть на функціонування річкової системи. Поки держава тільки розробляє програми, приватні корпорації вже впроваджують ідеї більш інтенсивної експлуатації рік України для транспортних цілей. Наприклад, компанія “Нібулон” вже побудувала річковий термінал в Миколаївській області та розробила інвестиційну програму “Відродження Дніпра та Південного Буга як транспортних судноплавних артерій України”, яка передбачає, зокрема, створення власного річкового флоту та проведення днопоглиблювальних робіт на окремих ділянках Дніпровського та Дніпродзержинського водосховищ. Перспективні плани інтенсивного розвитку річкового флоту на Дніпрі мають враховувати додатковий негативний екологічний вплив на стан ріки та важливість її як головного запасу питної води для значної частини України. Незадовільний стан більшості шлюзів та існуюча економічна система функціонування річкового флоту потребує детальної економічної оцінки розвитку водного транспорту. В зв’язку з пошуками Україною нових енергетичних стратегій та партнерів на світовому ринку почали озвучуватися думки про можливість використання Дніпра як шляху для транспортування нафти в північному напрямку. Зрозуміло, що реалізація такої ідеї буде означати значні екологічні ризики та загрози для питної води.

Важливо відмітити, що головною метою цієї статті не є безапеляційна відмова від глобальних проектів, про які йшла мова. Суспільно-політична система, яка історично склалася в нашій країні, потребує тактичного вирішення вже існуючих економічних, соціальних та екологічних проблем. Але конче важливо, будуючи стратегічні плани на майбутнє, плануючи великі будівництва та розробляючи проекти розвитку на десятиріччя, не повторювати помилок минулого. Глобальне перекроювання природного середовища для сьогочасних потреб, яке відбувалося в ХХ сторіччі на території нашої країни, вже призвело до великої кількості проблем, які ми маємо вирішувати. Навіть поверхневий аналіз результативності всіх цих мегапроектів минулого показує, що ризики для здоров’я, напружені соціальні умови проживання та тиск постійних стресів, створених особливостями промислово-урбаністичних мегаполісів, не варті тих економічних та побутових зисків, які отримали люди натомість.

Україна має як законодавчі засади, так і експертний потенціал для широкого консультування із суспільством з приводу долі глобальних проектів, які будуть мати вплив на великі річки нашої країни. Зокрема “Конвенція про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища” (Орхуська Конвенція), стороною якої є Україна, регламентує, яким чином має залучатися громадськість до обговорення та яку інформацію потрібно надавати для такого обговорення. Усі згадані проекти підпадають під дію статті 6 Конвенції. Можна зробити висновок, що в частині 6.4 статті цей міжнародний договір вже не було виконано. Відповідно до нього “кожна із Сторін забезпечує участь громадськості вже на ранньому етапі, коли відкриті всі можливості для розгляду різних варіантів, і коли участь громадськості може бути найбільш ефективною”. Саме тому зараз потрібно призупинити фінансування та виконання цих проектів та розпочати широку дискусію, залучивши до неї громадськість, науковців та незалежних експертів. І тільки після цього, зваживши всі “за” та “проти”, робити остаточний висновок про прийнятність продовження глобальних проектів, впливаючих на стан головних водних артерій України. Не треба поспішати, нащадки нам тільки подякують за це.

Олексій Ангурець, координатор кампанії з біобезпеки УЕА «Зелений світ»/Друзі Землі України

Обличчя екологічного протесту

Шість активістів, які рятують тварин, борються з браконьєрами, охороняють заповідники і не дають вирубувати ліси.

Більшість українців досі сприймають тих, хто присвятив себе охороні природи, як диваків. Хоча саме ці люди відчутно наближають нашу країну до Заходу – їх можна побачити на акціях, у міліцейських дільницях, у судах і на телеекранах.

В Україні з недовірою ставляться до всіх, хто робить щось за власною ініціативою і власним коштом. Мабуть, найпопулярніше питання, яке чув на свою адресу кожен природоохоронець: “Скільки тобі заплатили?”. І майже завжди ні в кого з них не питають: “Чому ти присвятив себе природі?”

Ми познайомилися з кількома такими людьми, щоб поставити їм саме це запитання.

Той, хто самотужки утримує заповідний ліс

Андрій Сагайдак. Фото з архіву Петра Тєстова

Киянин Андрій Сагайдак уже багато років живе в невеличкому хуторі Отрохи в заболоченому Поліссі.

Андрій – директор регіонального ландшафтного парку “Міжрічинський”. Парк ніколи не мав фінансування від держави та існує завдяки ентузіазму працівників і підтримці волонтерів.

Андрій практично самотужки облаштовує туристичні маршрути в парку, ловить браконьєрів і стежить за вирубками.

“Я не схильний зараховувати природоохоронців до категорії “диваків”. Особисто для мене більш дивними здаються люди, які постійно метушаться в гонитві за матеріальними благами і надуманими сьогочасними цінностями. Дивують люди, які можуть обходитися без спілкування із природою, і ті, хто вважає відпочинком суто “міські” розваги”, – розповідає Андрій.

Захисники природи часто нарікають, що директори заповідних територій майже завжди не є біологами, не розуміють і не люблять природу. Нерідко люди приходять на такі посади, щоб отримати щось із заповідної території. Таким часто, як приклад, наводять саме Андрія Сагайдака.

Короткої розмови вистачає, щоби зрозуміти, що він сам – частина лісу. Андрій згадує безліч історій про зустрічі з тваринами та про осіннє збирання грибів.

“Ідучи краєм лісу я помітив білку, яка пробігла по землі і заскочила на дерево, невдоволено “цокаючи”. За кілька хвилин тваринка заспокоїлася, спустилася з дерева, схопила в зуби сироїжку і понесла її на сукувату сосну. Там на гілках виявилися вже кілька нанизаних грибів. Про зимові запаси білки я багато чув, але сам уперше побачив лише пропрацювавши в лісі 12 років. Відтоді, зірвавши надто “червивий” гриб, я наколюю його на найближчу гілку – впевнений, що ним у скрутний зимовий час скористається білка”.

Боєць проти копанок і могильників

Володимир Вигонний. Фото Gazeta.ua

Пенсіонер Володимир Вигонний 2014 року відзначає екологічний ювілей – 50 років природоохоронної діяльності в самому центрі Донбасу. З нагоди ювілею планує відкрити музей охорони природи в Харцизьку. Незмінно з’являється у військовій формі з хрестом “За мужність” і орденом Вернадського.

Володимир Іванович – творець меморіалу “Жертвам екологічного терору” на Донеччині. Створив і протягом 5 років очолював регіональний ландшафтний парк “Зуївський” – один із найвидатніших заповідних об’єктів Донбасу.

Сотні закритих копанок і кар’єрів, три заводи в Макіївці, заборона створення могильника ядерних відходів і будівництва атомної електростанції в центрі Донбасу. Зібрані власноруч двадцять тисяч підписів жителів Харцизька проти захоронення відпрацьованого ядерного палива в соляних шахтах.

Про все це Володимир Вигонний говорить, як про буденну справу: “Все позакривали з божою поміччю”. “Пригадую, мати вдягла нам із братом білі сорочки на першотравневу демонстрацію. А поряд – електростанція ЗуГРЕС, тому на голову весь час сиплеться пил. І скоро ти вже весь сірий. Тодi я ще пацаном вирiшив: виросту і закрию електростанцію! В 15 років пішов в училище – вивчитись на теплотехніка, а згодом – працювати на ЗуГРЕС. Але поки повернувся з армії, електростанцію вже закрили”, – згадує він.

Володимир Вигонний каже, що куди б не йшов працювати, завжди ставив собі питання: що я на цій роботі можу зробити для природи? “На залізниці, птахофабриці, шахті… не важливо, скільки тут будуть платити, важливо – чим ти будеш тут корисний природі. І так в усьому в житті, бо екологія – не менш духовна, ніж церква”, – каже Володимир.

Іще 44 роки тому попередив дітей та онуків: грошей від нього чекати нічого – всі вони йдуть на охорону природи.

Борець за ліс

Михайло Михалко. Фото Сергія Корецького

Свій 73-й новий рік голова Спілки “Порятунок Голосієва” відзначив розсіченням голови на акції протесту. Його знає кожен, хто буває на екологічних акціях у Києві.

Боротьбу за Голосіївський національний парк Михайло Михалко розпочав іще у 1970-х. Із 1984-го по 1987 рік як політв’язень перебував у таборах. Лише 2008 року президент Ющенко видав укази, якими створив національний парк, а Михайла Юхимовича нагородив орденом “За заслуги перед Україною”.

“Коли у 1988-му розпочалася вирубка дерев, то не знав, як правильно діяти. Я написав плакат на листі заліза: “Кияни, за 300 м від цього місця відбувається вирубка заповідного Голосіївського лісу”. Але де ж його повісиш? То я виліз на телеграфний стовп і надійно прикрутив плакат біля електричних дротів”, – згадує Михалко про початок своєї “війни” за Голосіїський ліс.

Від цього дня в Києві вперше утворився громадський рух на захист природи. Проти вирубування зібрали 50 тисяч підписів. Уперше провели ходу на захист лісу, в якій взяли участь близько 500 осіб. Вирубку припинили, а згодом зупинили декілька будівництв у Голосієві.

На травневі урочистості 1989 року активісти на чолі з Михалком прорвалися до центральної сцени на Майдані і розгорнули плакат “Перший секретар ЦК КПУ Щербицький – головний ворог перебудови”.

“Коли ми пiсля цього йшли по Хрещатику, нас посадили у “бобіки”, скільки влізло, і повезли в міліцію Московського району. А я останні дні плакати писав i був дуже втомлений. Думаю, “Слава Богу, хоч відпочину”, – каже він.

На “чорнобильській” акції 1991 року Михалка заарештували на Банковій за особистим дзвінком президента Кравчука до міліції. “Тоді на Банкову можна було приходити вільно, ніяких перешкод не було. Я взяв мегафон, підтягнули народ і прямо під вікнами в президента почали мітинг. Кричали про атомну станцію, щоб президент розібрався. А він натомість узяв телефон і викликав міліцію… Коли мене заарештували і привезли в міліцію, начальник відділку Кондратюк побачив, що знову привезли мене і відпустив”.

Той, хто показує світові обличчя браконьєрів

Валерій Ловчиновський. Фото з його власного архіву

Валерій Ловчиновський заснував власну кіностудію Green Video. Фільм Ловчиновського “Куда уехал лес?”, присвячений корупції в лісовій галузі, викликав обурення чиновників-лісівників, вони подали на Валерія позов до суду. Проте суд не лише підтримав природоохоронця, а й визнав фільм суспільно значимим.

“Взагалi-то хотiлося показувати досягнення національних парків, робити серйозні фільми про природу. Але довелося знімати документальні хроніки затримання браконьєрів”, – розповідає Валерій.

Охороняти природу Ловчиновського примусили мисливські безчинства, які він бачив із раннього дитинства. “Часто в перший день полювання вибивають усі виводки птахів, більшість з яких лише пару днів тому зробили свої перші польоти вслід за матір’ю”, – з сумом додає Валерій.

Тепер  більшу частину життя бореться із браконьєрами. На сторінці Green Video багато оперативних кадрів затримання порушників, серед яких чимало чиновників і політиків.

“Цієї весни зустріли браконьєрів на квадроциклах, які з автоматами Калашнікова полювали на кабанів. Пробували протаранити їх “Нивою”, та браконьєри порозкидали шипи і ми “сіли” на них…” – і таких історій безліч у відеохроніках Валерія.

Дівчина, яка захищає ведмедів і дельфінів

Катерина Полянська. Фото Дмитра Демченка

Катерина Полянська – геоеколог за освітою. Разом з іншими природоохоронцями Катерині вдалося домогтися введення мораторію на виловлювання дельфінів. Згодом затвердити правила утримання цих тварин у неволі, які ставлять поза законом більшість дельфінаріїв України.

Активність кампанії щодо порятунку ведмедів стала поштовхом до створення в національному парку “Синевир” реабілітаційного центру для ведмедів, яких тепер вилучають із місць жорстокого утримання і перевозять туди.

“Знайшовши лиса в капкані, мисливці вбивають його і знімають шкіру, залишаючи все інше, як приманку на наступного звіра. А ти біжиш у той ліс із коробками, ганчір’ям, щоб витягти того лиса з капканів. Пишеш листи в прокуратуру з вимогою врятувати ведмедя, а в той час на нього травлять собак заради штампу в “собачому паспорті” (мисливські породи собак отримують документи лише після “притравки” – показового бою з прив’язаним ланцюгами ведмедем, – авт.). Неймовірна жорстокість одних і неймовірна любов інших, любов до природи зворушують і вимагають діяти”, – каже Катя.

Друг лісів і парків

Петро Тєстов. Фото Дмитра Демченка

Мандрівник Петро Тєстов організовує туристів на допомогу природі. Жоден виїзд із його участю не обходиться без практичної природоохоронної акції.

2012 року Петро став засновником руху “Друзі парків”, активісти якого власним коштом організовують допомогу національним паркам у різних областях. Мета руху – зробити так, щоб “люди з рюкзаками” змінили своє ставлення до природи і масово стали на її захист.

“Із дитинства я читав багато книжок, в яких герої змінювали світ на краще. Я багато подорожував Україною та світом і бачу відмінність у ставленні до природи в різних країнах світу. На відміну від Заходу, наші місцеві мешканці ставляться байдуже, коли відбувається нищення природи. Тому я вважаю, що займатися корисною громадською діяльністю – обов’язок освіченої людини”, – каже Петро.

У нинішніх умовах охорона природи – це одна з небагатьох галузей, де громадська діяльність може бути ефективною, вважає він.

“Три роки потому я долучився до кампанії на захист Совських ставків у Києві. Потім почалася кампанія проти малих ГЕС у Карпатах. Тепер своє життя без природохоронної діяльності я уявити не можу”, – переконує чоловік.

Щотижня групи туристів стартують із Києва в різні боки, але тепер – не лише в пошуках вражень, а й у пошуках незаконних вирубок, нелегальних парканів, полювань. А в їхніх чималих наплічниках, окрім звичних спальників і консерви, не дивиною стали природоохоронні стенди, молотки та цвяхи.

“Найбільшим здобутком вважаю своїх друзів, які є небайдужими до проблем країни та природи. Коли на нічні зміни на Майдані або на волонтерські виїзди в національні парки на твій заклик приєднується десяток людей – це дуже круто”, – стверджує вiн.

Останніми місяцями більшість екологічних вилазок Петро скеровує до Міжрічинського парку, на допомогу Андрієві Сагайдаку. Більшість туристів, які одного разу погодилися на дивний заклик поїхати допомогти парку, ще дорогою додому питають, коли буде наступна поїздка.

 

Олексій Василюк, еколог, Національний екологічний центр України

 

 

http://www.theinsider.com.ua/lifestyle/oblichchya-ekologichnogo-protestu/

Є де сховатись гіацинтику блідому

Dnipropetrovshuna_jpg_203x203_crop_upscale_q85Дніпропетровщина активно розширює національну екологічну мережу 

Депутати Дніпропетровської облради схвалили створення ландшафтного заказника «Сухарева Балка» місцевого значення на території Межівського району (загальною площею 618,3 гектара). Серед рідкісних видів рослин тут, зокрема, є деревій тонколистий, белевалія сарматська, гіацинтик блідий, ковила волосиста, а тварин — черепаха болотяна, жаба гостроморда, квакша звичайна, ящірка прудка, гадюка степова східна тощо.

Представники флори і фауни занесені до Червоної книги України та інших важливих охоронних документів, в тому числі й міжнародних. Тим часом антропогенний прес тисне на природу нещадно, тому в області щороку для її збереження дедалі більше територій набуває статусу заповідних.

Загалом за останні шість років Дніпропетровщина приросла 48 заказниками. Нині заповідна зона займає понад 2,5% від всієї площі регіону, програмою передбачено розширити заповідні території до 8% від загальної площі Дніпропетровщини. Здебільшого це земля навколо річок, там, де заболочені місця. Також є рекультивовані землі, де вже складається рослинний та тваринний комплекс.

Буде новий національний парк

Найбагатшою природною спадщиною на території Дніпропетровщини може похвалитися Приорілля. Тому зупинимося ненадовго саме у басейні лівої притоки Дніпра — річки Оріль. У тутешніх місцях розташований поки що єдиний в області природний заповідник — Дніпровсько-Орільський. Він має площу понад 3766 гектарів і статус природоохоронної науково-дослідної установи загальнодержавного значення. А створений на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників «Таромський уступ» та «Обухівські плавні» у 1990 році. Читати далі Є де сховатись гіацинтику блідому