Лабораторія з дослідження фольклору Придніпров’я була створена у 1988 році за ініціативою професора Клавдії Павлівни Фролової. Було багато спроб закрити лабораторію за останні роки. Ми впевнені, що треба оптимізувати сили громадськості, щоб врятувати цю унікальну лабораторію!
У Дніпропетровську припинила роботу єдина в Україні науково-дослідна лабораторія українського фольклору, народних говорів та літератури Придніпров’я, б’є на сполох громадськість. Лабораторія – в структурі філологічного факультету Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Громадські активісти заявляють про «політичне підґрунтя припинення роботи лабораторії». Між тим у самому виші зазначають, що лабораторію не закривали, шукають необхідні кошти для продовження досліджень.
Лабораторія українського фольклору, народних говорів та літератури Придніпров’я у дніпропетровському університеті діє понад 25 років. Фахівці провадять науково-дослідну роботу – їздять в етнографічні експедиції, збирають взірці усної народної творчості, досліджують говірки, організовують наукові конференції, видають книжки. Зокрема, майже щороку випускають збірку фольклорних матеріалів – народних загадок, прислів’їв, пісень тощо, зібраних на Придніпров’ї. Якщо ця робота припнеться, мовознавча наука в регіоні понесе значну втрату, б’є на сполох громадськість.
Кандидат філологічних наук, а нині – пенсіонер, який стояв біля витоків лабораторії, Микола Долгов стурбований: хто ж тепер досліджуватиме фольклор Наддніпрянщини?
«Ця лабораторія – єдина в своєму роді, це ж лабораторія з вивчення всього Придніпровського регіону. Вона брала для вивчення регіони, прилеглі до Дніпра. Ніхто її не може замінити. А це ж фольклорна пам’ять народу! А ви знаєте, що таке пам’ять відібрати в народу? Це відібрати все. Так важко було її відкрити, в 1988 році її тільки відкрили… І ось таке», – сказав Радіо Свобода Микола Долгов.
Звістку про можливе припинення роботи мовознавчої лабораторії оприлюднили на дніпропетровському Євромайдані. Активісти побачили політичне підґрунтя: лунали думки про те, що йде «цілеспрямована відмова від підтримки досліджень української мови».
«Джерел фінансування не існує»
У Дніпропетровському національному університеті такі звинувачення відкидають. На інформаційний запит Радіо Свобода надали офіційну відповідь за підписом ректора вишу Миколи Полякова. У документі мовиться: коштів на роботу лабораторії поки нема, однак рішення про її закриття не ухвалювали.
«Науково-дослідна лабораторія українського фольклору, народних говорів та літератури Придніпров’я функціонує в структурі науково-дослідної частини ДНУ згідно з наказом від 26.12.2012 № 827 на кафедрі української літератури. Наразі в ДНУ не приймалося рішення щодо припинення роботи вищезазначеної НДЛ. На жаль, станом на 01.01.2014 року джерел фінансування наукових досліджень цієї лабораторії не існує», – йдеться в офіційній відповіді на запит Радіо Свобода.
За даними з університету, жодного з шести наукових співробітників лабораторії не звільнили.
«З метою збереження науково-дослідної лабораторії та її фахівців шістьох працівників цієї лабораторії тимчасово було переведено на інші посади в ДНУ», – йдеться у повідомленні.
Кандидат філологічних наук Валентина Галацька сказала Радіо Свобода, що фахівці сподіваються невдовзі продовжити свої дослідження.
«Сказали, що відновлять. Буде ухвалений державний бюджет України – і відновлять. Це може бути коли? Не знаємо, але дуже на це сподіваємось. Наступна тема досліджень є, вона затверджена Міністерством, і пов’язана з культурологічними аспектами фольклору», – зазначила науковець.
Тим часом в університеті зазначають: виш разом з керівництвом філологічного факультету «продовжує пошук джерел фінансування (як держбюджетних, так і позабюджетних)» для мовознавчої лабораторії.
Шість активістів, які рятують тварин, борються з браконьєрами, охороняють заповідники і не дають вирубувати ліси.
Більшість українців досі сприймають тих, хто присвятив себе охороні природи, як диваків. Хоча саме ці люди відчутно наближають нашу країну до Заходу – їх можна побачити на акціях, у міліцейських дільницях, у судах і на телеекранах.
В Україні з недовірою ставляться до всіх, хто робить щось за власною ініціативою і власним коштом. Мабуть, найпопулярніше питання, яке чув на свою адресу кожен природоохоронець: “Скільки тобі заплатили?”. І майже завжди ні в кого з них не питають: “Чому ти присвятив себе природі?”
Ми познайомилися з кількома такими людьми, щоб поставити їм саме це запитання.
Той, хто самотужки утримує заповідний ліс
Андрій Сагайдак. Фото з архіву Петра Тєстова
Киянин Андрій Сагайдак уже багато років живе в невеличкому хуторі Отрохи в заболоченому Поліссі.
Андрій – директор регіонального ландшафтного парку “Міжрічинський”. Парк ніколи не мав фінансування від держави та існує завдяки ентузіазму працівників і підтримці волонтерів.
Андрій практично самотужки облаштовує туристичні маршрути в парку, ловить браконьєрів і стежить за вирубками.
“Я не схильний зараховувати природоохоронців до категорії “диваків”. Особисто для мене більш дивними здаються люди, які постійно метушаться в гонитві за матеріальними благами і надуманими сьогочасними цінностями. Дивують люди, які можуть обходитися без спілкування із природою, і ті, хто вважає відпочинком суто “міські” розваги”, – розповідає Андрій.
Захисники природи часто нарікають, що директори заповідних територій майже завжди не є біологами, не розуміють і не люблять природу. Нерідко люди приходять на такі посади, щоб отримати щось із заповідної території. Таким часто, як приклад, наводять саме Андрія Сагайдака.
Короткої розмови вистачає, щоби зрозуміти, що він сам – частина лісу. Андрій згадує безліч історій про зустрічі з тваринами та про осіннє збирання грибів.
“Ідучи краєм лісу я помітив білку, яка пробігла по землі і заскочила на дерево, невдоволено “цокаючи”. За кілька хвилин тваринка заспокоїлася, спустилася з дерева, схопила в зуби сироїжку і понесла її на сукувату сосну. Там на гілках виявилися вже кілька нанизаних грибів. Про зимові запаси білки я багато чув, але сам уперше побачив лише пропрацювавши в лісі 12 років. Відтоді, зірвавши надто “червивий” гриб, я наколюю його на найближчу гілку – впевнений, що ним у скрутний зимовий час скористається білка”.
Боєць проти копанок і могильників
Володимир Вигонний. Фото Gazeta.ua
Пенсіонер Володимир Вигонний 2014 року відзначає екологічний ювілей – 50 років природоохоронної діяльності в самому центрі Донбасу. З нагоди ювілею планує відкрити музей охорони природи в Харцизьку. Незмінно з’являється у військовій формі з хрестом “За мужність” і орденом Вернадського.
Володимир Іванович – творець меморіалу “Жертвам екологічного терору” на Донеччині. Створив і протягом 5 років очолював регіональний ландшафтний парк “Зуївський” – один із найвидатніших заповідних об’єктів Донбасу.
Сотні закритих копанок і кар’єрів, три заводи в Макіївці, заборона створення могильника ядерних відходів і будівництва атомної електростанції в центрі Донбасу. Зібрані власноруч двадцять тисяч підписів жителів Харцизька проти захоронення відпрацьованого ядерного палива в соляних шахтах.
Про все це Володимир Вигонний говорить, як про буденну справу: “Все позакривали з божою поміччю”. “Пригадую, мати вдягла нам із братом білі сорочки на першотравневу демонстрацію. А поряд – електростанція ЗуГРЕС, тому на голову весь час сиплеться пил. І скоро ти вже весь сірий. Тодi я ще пацаном вирiшив: виросту і закрию електростанцію! В 15 років пішов в училище – вивчитись на теплотехніка, а згодом – працювати на ЗуГРЕС. Але поки повернувся з армії, електростанцію вже закрили”, – згадує він.
Володимир Вигонний каже, що куди б не йшов працювати, завжди ставив собі питання: що я на цій роботі можу зробити для природи? “На залізниці, птахофабриці, шахті… не важливо, скільки тут будуть платити, важливо – чим ти будеш тут корисний природі. І так в усьому в житті, бо екологія – не менш духовна, ніж церква”, – каже Володимир.
Іще 44 роки тому попередив дітей та онуків: грошей від нього чекати нічого – всі вони йдуть на охорону природи.
Борець за ліс
Михайло Михалко. Фото Сергія Корецького
Свій 73-й новий рік голова Спілки “Порятунок Голосієва” відзначив розсіченням голови на акції протесту. Його знає кожен, хто буває на екологічних акціях у Києві.
Боротьбу за Голосіївський національний парк Михайло Михалко розпочав іще у 1970-х. Із 1984-го по 1987 рік як політв’язень перебував у таборах. Лише 2008 року президент Ющенко видав укази, якими створив національний парк, а Михайла Юхимовича нагородив орденом “За заслуги перед Україною”.
“Коли у 1988-му розпочалася вирубка дерев, то не знав, як правильно діяти. Я написав плакат на листі заліза: “Кияни, за 300 м від цього місця відбувається вирубка заповідного Голосіївського лісу”. Але де ж його повісиш? То я виліз на телеграфний стовп і надійно прикрутив плакат біля електричних дротів”, – згадує Михалко про початок своєї “війни” за Голосіїський ліс.
Від цього дня в Києві вперше утворився громадський рух на захист природи. Проти вирубування зібрали 50 тисяч підписів. Уперше провели ходу на захист лісу, в якій взяли участь близько 500 осіб. Вирубку припинили, а згодом зупинили декілька будівництв у Голосієві.
На травневі урочистості 1989 року активісти на чолі з Михалком прорвалися до центральної сцени на Майдані і розгорнули плакат “Перший секретар ЦК КПУ Щербицький – головний ворог перебудови”.
“Коли ми пiсля цього йшли по Хрещатику, нас посадили у “бобіки”, скільки влізло, і повезли в міліцію Московського району. А я останні дні плакати писав i був дуже втомлений. Думаю, “Слава Богу, хоч відпочину”, – каже він.
На “чорнобильській” акції 1991 року Михалка заарештували на Банковій за особистим дзвінком президента Кравчука до міліції. “Тоді на Банкову можна було приходити вільно, ніяких перешкод не було. Я взяв мегафон, підтягнули народ і прямо під вікнами в президента почали мітинг. Кричали про атомну станцію, щоб президент розібрався. А він натомість узяв телефон і викликав міліцію… Коли мене заарештували і привезли в міліцію, начальник відділку Кондратюк побачив, що знову привезли мене і відпустив”.
Той, хто показує світові обличчя браконьєрів
Валерій Ловчиновський. Фото з його власного архіву
Валерій Ловчиновський заснував власну кіностудію Green Video. Фільм Ловчиновського “Куда уехал лес?”, присвячений корупції в лісовій галузі, викликав обурення чиновників-лісівників, вони подали на Валерія позов до суду. Проте суд не лише підтримав природоохоронця, а й визнав фільм суспільно значимим.
“Взагалi-то хотiлося показувати досягнення національних парків, робити серйозні фільми про природу. Але довелося знімати документальні хроніки затримання браконьєрів”, – розповідає Валерій.
Охороняти природу Ловчиновського примусили мисливські безчинства, які він бачив із раннього дитинства. “Часто в перший день полювання вибивають усі виводки птахів, більшість з яких лише пару днів тому зробили свої перші польоти вслід за матір’ю”, – з сумом додає Валерій.
Тепер більшу частину життя бореться із браконьєрами. На сторінці Green Video багато оперативних кадрів затримання порушників, серед яких чимало чиновників і політиків.
“Цієї весни зустріли браконьєрів на квадроциклах, які з автоматами Калашнікова полювали на кабанів. Пробували протаранити їх “Нивою”, та браконьєри порозкидали шипи і ми “сіли” на них…” – і таких історій безліч у відеохроніках Валерія.
Дівчина, яка захищає ведмедів і дельфінів
Катерина Полянська. Фото Дмитра Демченка
Катерина Полянська – геоеколог за освітою. Разом з іншими природоохоронцями Катерині вдалося домогтися введення мораторію на виловлювання дельфінів. Згодом затвердити правила утримання цих тварин у неволі, які ставлять поза законом більшість дельфінаріїв України.
Активність кампанії щодо порятунку ведмедів стала поштовхом до створення в національному парку “Синевир” реабілітаційного центру для ведмедів, яких тепер вилучають із місць жорстокого утримання і перевозять туди.
“Знайшовши лиса в капкані, мисливці вбивають його і знімають шкіру, залишаючи все інше, як приманку на наступного звіра. А ти біжиш у той ліс із коробками, ганчір’ям, щоб витягти того лиса з капканів. Пишеш листи в прокуратуру з вимогою врятувати ведмедя, а в той час на нього травлять собак заради штампу в “собачому паспорті” (мисливські породи собак отримують документи лише після “притравки” – показового бою з прив’язаним ланцюгами ведмедем, – авт.). Неймовірна жорстокість одних і неймовірна любов інших, любов до природи зворушують і вимагають діяти”, – каже Катя.
2012 року Петро став засновником руху “Друзі парків”, активісти якого власним коштом організовують допомогу національним паркам у різних областях. Мета руху – зробити так, щоб “люди з рюкзаками” змінили своє ставлення до природи і масово стали на її захист.
“Із дитинства я читав багато книжок, в яких герої змінювали світ на краще. Я багато подорожував Україною та світом і бачу відмінність у ставленні до природи в різних країнах світу. На відміну від Заходу, наші місцеві мешканці ставляться байдуже, коли відбувається нищення природи. Тому я вважаю, що займатися корисною громадською діяльністю – обов’язок освіченої людини”, – каже Петро.
У нинішніх умовах охорона природи – це одна з небагатьох галузей, де громадська діяльність може бути ефективною, вважає він.
“Три роки потому я долучився до кампанії на захист Совських ставків у Києві. Потім почалася кампанія проти малих ГЕС у Карпатах. Тепер своє життя без природохоронної діяльності я уявити не можу”, – переконує чоловік.
Щотижня групи туристів стартують із Києва в різні боки, але тепер – не лише в пошуках вражень, а й у пошуках незаконних вирубок, нелегальних парканів, полювань. А в їхніх чималих наплічниках, окрім звичних спальників і консерви, не дивиною стали природоохоронні стенди, молотки та цвяхи.
“Найбільшим здобутком вважаю своїх друзів, які є небайдужими до проблем країни та природи. Коли на нічні зміни на Майдані або на волонтерські виїзди в національні парки на твій заклик приєднується десяток людей – це дуже круто”, – стверджує вiн.
Останніми місяцями більшість екологічних вилазок Петро скеровує до Міжрічинського парку, на допомогу Андрієві Сагайдаку. Більшість туристів, які одного разу погодилися на дивний заклик поїхати допомогти парку, ще дорогою додому питають, коли буде наступна поїздка.
Олексій Василюк, еколог, Національний екологічний центр України
09.01.2014 року набрав чинності Закон України “Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини” (надалі – Закон).
Прийняття такого роду Закону є звичайно дуже прогресивним кроком України. Втім чомусь дуже часто закони, які приймаються в Україні з «благими» намірами, за своїм змістом такими далеко не є.
Аналізуючи Закон, слід нагадати, що він розроблявся, як частина програми інтеграції європейського законодавства у законодавство України на виконання:
постанови КМУ від 12 вересня 2011 року № 1130 «Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва»,
розпорядження КМУ від 15 квітня 2009 року № 408-р «Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2009 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу,
Закону України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»,
стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року та відповідно розпорядження ради ЄС № 834/2007 з 28 січня 2007 року «Щодо органічної продукції та маркування продуктів екологічних»,
регламенту Ради (ЄЕС) № 2092/91 від 24 червня 1991 року щодо органічного виробництва сільськогосподарської продукції та зазначення відповідного посилання на сільськогосподарській продукції та харчових продуктах,
регламенту Комісії (ЄС) № 223/2003 від 5 лютого 2003 року щодо вимог до маркування, пов’язаних із методом органічного виробництва кормів, сумішей кормів та що вносить зміни до регламенту Ради (ЄЕС) № 2092/91,
регламенту Комісії (ЄС) № 1788/2001 від 7 вересня 2001 року, що визначає детальні правила імплементації положень стосовно сертифікатів проведення перевірки для імпорту з третіх країн відповідно до статті 11 регламенту Ради (ЄЕС) № 2092/91 щодо органічного виробництва сільськогосподарської продукції та зазначення відповідного посилання на сільськогосподарській продукції та харчових продуктах,
регламенту Комісії (ЄС) № 1900/98 від 4 вересня 1998 року, яким внесено зміни до Додатка I до регламенту Ради (ЄЕС) № 2092/91 щодо органічного виробництва сільськогосподарської продукції та зазначення відповідного посилання на сільськогосподарській продукції та харчових продуктах,
регламенту Комісії (ЄЕС) № 207/93 від 29 січня 1993 року, яким визначено зміст Додатка VI до регламенту (ЄЕС) № 2092/91 року щодо органічного виробництва сільськогосподарської продукції та зазначення відповідного посилання на сільськогосподарській продукції та харчових продуктах та яким визначено детальні правила імплементації положень його статті 5 (4),
регламенту Комісії (ЄЕС) № 94/92 від 14 січня 1992 року, що визначає детальні правила імплементації заходів щодо імпорту з третіх країн, передбачених регламентом (ЄЕС) № 2092/91 щодо органічного виробництва сільськогосподарської продукції та зазначення відповідного посилання на сільськогосподарській продукції та харчових продуктах.
Чому важливим є цей закон? Закон є важливим, тому, що він має врегулювати питання вирощування органічної сільськогосподарської продукції, тобто екологічної. Вирощеної із максимальним використанням властивостей природи. Чому це важливо? Це важливо тому, що органічне сільське господарство автоматично сприяє підвищенню родючості ґрунтів, очищенню вод від хімікатів, оздоровленню людей. Відповідно, саме ці положення повинні були бути прописані у законі, і бути так званою «червоною ниткою» у ньому. На жаль, цього з тексту закону не випливає. Мабуть це через те, що у Законі України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» 2004 року питання органічного сільського господарства містяться у розділі «захист прав споживачів», а не в розділі «довкілля».
Чи можна використовувати цей закон? Ні. Тому, що він вимагає прийняття багатьох підзаконних нормативно правових актів. На момент прийняття законом чинності, жоден з цих актів не прийнятий. Розробленими є лише Детальні правила виробництва непереробленої органічної продукції (сировини) рослинного походження, у тому числі грибів, проект постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2013 року. Закон також містить багато посилань на чинні нормативно правові акти, в які ще не внесені зміни в частині органічного сільськогосподарського виробництва.
Чи легко займатись органічним сільським господарством відповідно до закону? Ні. Не чітко прописана процедура отримання відповідного сертифікату відповідності. Ступенева система отримання дозволу. Нечітко зрозумілими є поняття «виробник органічної сільськогосподарської продукції чи сировини», незрозуміло, що є кінцевим продуктом, чи може вважатися переробник органічної сільськогосподарської продукції виробником органічної сільськогосподарської продукції.
Що є результатом органічного сільськогосподарського виробництва продукт чи сировина? Мабуть все таки в процесі органічного сільськогосподарського виробництва отримується кінцевий продукт, який в подальшому можна використовувати як сировину. Ці питання треба чітко розмежовувати і розрізняти. Закон ототожнює ці два поняття, хоча у визначеннях дає два окремих визначення.
Чи передбачені пільги для органічних сільськогосподарських виробників? Закон не деталізує це питання. Перенаправляє до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України”, який не містить згадки про органічне сільськогосподарське виробництво. У розпорядженні від 7 листопада 2012 р. № 970-р «Про затвердження плану першочергових заходів з виконання Державної програми розвитку внутрішнього виробництва» передбачено розроблення інвестиційних програм, передбачення пільг для заохочення впровадження органічного землеробства. Спеціальний закон повинен був би містити конкретні положення щодо заохочення здійснення саме органічного сільськогосподарського виробництва в Україні.
Маркування. Якщо Україна планує виходити з цією продукцією за межі України, не зрозуміло, чому відразу в законі не прописати вимоги до маркування, які передбачені ЄС («за межами ЄС») та іншими країнами (до прикладу, Росією).
Санкції. Чіткіше слід прописати санкції для порушників положень Закону. Не прописано також вимог щодо виключення з Реєстру. Тобто, можливість позбавити сертифікату є, а виключення з Реєстру не має.
Загалом ідея Закону хороша, і можливо після прийняття відповідних підзаконних нормативно правових актів та внесення до нього кількох поправок в Україні запрацює багато виробників органічної сільськогосподарської продукції, а ми отримає здорові продукти харчування, чисту воду та довкілля.
Наведемо деякі статті закону із нашими коментарями тут.
Олексій Василюк, еколог, Національний екологічний центр України