Архів категорії: Освіта і культура

Освіта і культура

Втома. Як виснажується та відновлюється організм

Залишити коментар

Нова стаття нашого молодого науковця Максима Куща з циклу про таємниці роботи нашого організму та його взаємодії з навколишнім середовищем.

Чим відрізняється втома від стомлення? Як працює механізм відновлення організму? Як його зробити більш ефективним? Читаємо та поширюємо.

Новий день. Знову активна діяльність. Знову, розвиваючи усі найважливіші сфери нашого життя, намагаємось встигнути більше у коротший час. Знову стикаємось з незвичайним супутником – втомою.

Та чи добре ми знайомі з цим супутником, який супроводжує нас щодня? Чи правильно з ним взаємодіємо?

Тож перейдемо безпосередньо до знайомства.

Уявимо, наприклад, тренування у залі. Ми починаємо безперервно навантажувати одну й ту ж групу м’язів. Проходить деякий час: робота м’язів стає менш скоординована, поступово уповільнюється і врешті-решт повністю припиняється. Здавалося б – енергетичний запас м’язів виснажився, тому вони припинили функціонувати. Але це не зовсім так. Звичайно, частково енергію втрачено. Але, якщо штучно електричними імпульсами простимулювати «виснажену» групу м’язів, вона продовжить скорочення, тобто певний запас енергії в ній все-таки лишається. Чому ж тоді ми відчуваємо знесилення раніше, ніж воно фактично настає? Річ у захисних механізмах нашого організму. Суб’єктивно, вони дещо схожі на боротьбу між нашими свідомою та несвідомою частинами. Так, якщо свідомо ми готові витратити чи не всю енергію на виконання якоїсь задачі, то несвідома частина оберігає нас від крайнощів, коли через енергетичне виснаження почнуть гинути клітини. Як же об’єктивно реалізується такий захист?

Справа в тому, що жоден наш м’яз не скорочується без сигналу нервової системи. Так званим головним пультом у розподіленні сигналів між м’язами являється спинний мозок. Згадаємо один із безумовних рефлексів людського організму – реакцію на гаряче: доторкнулись рукою до гарячого предмету і мимоволі відсмикнули її. Так, під час такого дотику наші шкірні рецептори через спеціальні магістралі (нерви) передають сигнал (нервовий імпульс) про контакт з небезпечною гарячою поверхнею до нервової системи, а саме – до спинного мозку. Спинний же мозок перенаправляє отриманий сигнал по нервах до необхідних м’язів руки. Ці м’язи скорочуються і наша рука різко, непідконтрольно свідомості, відводиться геть від подразника. Дійсно, стимулюючи електричними імпульсами різні ділянки спинного мозку можна змусити скорочуватись будь який м’яз. А що буде, якщо таку стимуляцію певним чином впорядкувати? Так! Ми зможемо виконувати контрольовані рухи тіла. Отож функцію впорядкування нервових імпульсів, які надходять до спинного мозку для виконання контрольованих рухів, взяла на себе наша кора головного мозку. І, на відміну примітивним рефлекторним рухам, які запускаються подразненням рецепторів, контрольованим рухам передує титанічна праця клітин головного мозку:

  • спершу оцінюється навколишня обстановка, розташування предметів і речей довкола;
  • потім прогнозується позиція тіла під час та після виконання руху;
  • далі, орієнтуючись на вже отримані дані, підбирається оптимальна позиція тіла для початку руху;
  • врешті визначаються ділянки спинного мозку, які необхідно залучити для виконання руху, та необхідна частота відправки імпульсів, від якої залежить інтенсивність руху;
  • власне починається відправка нервових імпульсів.

Увесь цей механізм приведення тіла у рух згадується неспроста. Саме в ньому криється основний принцип такого важливого захисту від критичного енергетичного виснаження нашого організму. То ж в чому його суть!?

Спочатку уточнимо деякі факти. Нервовий імпульс – своєрідний спосіб передачі інформації між нервовими клітинами нашого організму. По суті – це електричний розряд, який виникає при дії спеціальної хімічної речовини – ацетилхоліну. Виділений однією нервовою клітиною ацетилхолін змінює електрохімічний потенціал оболонки іншої, і так одна за одною, вибудовуючи місток для проходження електричного імпульсу до точки призначення. У випадку здійснення контрольованого руху, такий місток пролягає від головного мозку до самого м’яза. Як вже згадувалося, шлях нервового імпульсу від спинного мозку до м’язів (як і від головного до спинного) пролягає через нерви. У місці з’єднання нерву та м’яза є спеціальне утворення – нервово-м’язовий синапс. Такий синапс – неначе прикордонний пункт, де нервовими клітинами, під дією імпульсу, виділяється гранична порція ацетилхоліну. Вона провокує останні електрохімічні зміни, вже у м’язовій тканині, і формування містка завершується – нервовий імпульс, пробігаючи від головного мозку, досягає м’язової тканини і викликає її скорочення. Важливо, що передача імпульсу через нерв діє за принципом «максимальної активації» – якщо якась частина нервових клітин на шляху передачі імпульсу не задіяна, то він гасне, не дійшовши до точки призначення.

Отож повернемось до суті вищезгаданого механізму захисту. Виконання контрольованих рухів потребує відправки безлічі нервових імпульсів: між клітинами головного мозку – для підготовки руху; між мозком і м’язом – для виконання руху. Кожен такий імпульс потребує певної порції ацетилхоліну, яка постійно синтезується нервовими клітинами. Якщо інтенсивність наших рухів буде дуже високою, то витрата ацетилхоліну перевищить швидкість його синтезу. Якщо ж витрати ацетилхоліну будуть помірні, але досить тривалі, то в нервових клітинах вичерпається енергія  для його синтезу. У будь якому випадку, через втрати ацетилхоліну спочатку поступово почне згасати частина необхідних нервових імпульсів у головному мозку – відбудеться порушення координації рухів. Потім виснажиться запас ацетилхоліну у нервово-м’язовому синапсі – проходження імпульсу заблокується і скорочення м’язів зупиниться. Звісно, це відбудеться раніше ніж м’язова тканина повністю втратить енергію.

Досі згадувався лише принцип захисту від критичних енерговитрат під час виконання фізичної роботи, але ж чимала частина нашої активності припадає на розумове навантаження. Згадаємо тепер, яку роботу виконує наш мозок при підготовці до здійснення руху, і як в цей час виснажуються запаси ацетилхоліну, блокуючи передачу нервових імпульсів. Це і є моделлю захисту клітин нашого головного мозку від виснаження під час інтелектуальної праці. Все так само, як під час виконання рухів, лише не потрібна відправка імпульсів до м’язів.

Як же описаний механізм захисту від енергетичного виснаження пов’язаний із стомленням? Можна сказати, це одне й те ж саме. Ті об’єктивні зміни працездатності, які ми відчуваємо під час втрати ацетилхоліну (порушення координації рухів, сплутаність думок, блокування роботи м’язів та ін.) і прийнято називати стомленням. Менш глибоким, якщо зміни незначні, і більш глибоким, коли продовжувати роботу не можливо.

Та яким би поверхневим чи глибоким не було стомлення, його завжди нерозривно супроводжує процес відновлення. Робота м’яза зупинилась через повне виснаження ацетилхоліну? Але досить зачекати декілька десятків секунд і знову повертається (хоча і не в значній мірі) здатність продовжити цю роботу. Так, ацетилхолін та енергія нервових і м’язових клітин відновлюються досить швидко. Важливо розуміти, що такі процеси відновлення підконтрольні нашій вегетативній (несвідомій) нервовій системі, а виконання певної роботи – соматичній (свідомій, контрольованій нами). Тобто, якщо ми свідомо регулюємо інтенсивність навантаження, наприклад, на одну й ту ж групу м’язів, то відновлення їх відбувається підсвідомо, зі сталою швидкістю. Таким чином, підібравши темп навантаження під швидкість відновлення, можна виконувати роботу досить довго без перерв (як, наприклад, під час марафонського бігу). Або ж інший варіант, як описувалось вище, – виконувати роботу з посиленим навантаженням, але робити вимушені перерви на відновлення.

Цікаво, що хоча процес відновлення і керується підсвідомими структурами, все-таки його можна злегка перехитрити. Справа в тому, що чим більше структур нашого тіла залучено у виконанні певної роботи тим більше ресурсу буде залучено для їх відновлення. При одночасній роботі усіх скелетних м’язів та мозку, концентрація кисню та корисних речовин, необхідних для відновлення стомлених клітин, в крові буде максимальною, як і швидкість їх руху по тілу. А за таких умов і відновлення стомлених клітин відбувається швидше. Отож хитрість полягає в тому, що, наприклад, відновлення сильно стомлених м’язів руки відбудеться дещо швидше, якщо почати працювати іншою рукою, ніж просто пасивно відпочивати. Саме тому, кращий відпочинок під час стомлення – зміна діяльності (принцип активного відпочинку). Але буває так, що змінити діяльність тривалий час не виходить. Тож якщо цілий день доводиться працювати інтелектуально – ввечері варто зайнятись фізичними вправами. Зранку до вечора працювали фізично – найкраще завершення дня за читанням книги чи грою в шахи.

Крім захисної функції нашого організму, стомлення задіяне у не менш важливих процесах, які прийнято називати «надвідновленням». Не дивлячись на співзвучність, вони не мають нічого спільного з описаним вище відновленням. Коли наш організм сильно стомлюється, це для нього стає неначе сигналом, що існуючих ресурсів не достатньо для виконання необхідної роботи. Таким чином, якщо так стомлюються м’язи – організм мобілізує ресурси для нарощення додаткових м’язових волокон та відповідних їм активуючих нервів (кількісно збільшуються запаси енергії та ацетилхоліну на один м’яз). Якщо ж так стомлюються нервові клітини під час інтелектуальної праці – мозок починає компактизувати зв’язки між ними. Така компактизація зв’язків схожа на прокладення короткого шляху. Наприклад, з пункту А до пункту Б  ми проходили 1км за 20хв, а по новому короткому шляху між ними досить пройти 500м за 10хв. В результаті, одна й та ж інтелектуальна дія з часом потребуватиме менше часу та затрат енергії на відправку імпульсів окружними шляхами.

Так, надвідновлення є невід’ємною частиною розвитку людини. Ми вдосконалюємось, пізнаємо нові професії, освоюємо нові знання, відкриваємо надзвичайні фізичні здатності. І, як вже зрозуміло, стомлення у цьому відіграє не останню роль.

Отже, виконуючи певну роботу, ми стомлюємось. В одному випадку – досягаємо повного виснаження, зупиняємось для відновлення та продовжуємо заняття. В іншому – підбираємо темп роботи, за якого маємо можливість паралельно встигати відновлюватись. Але де ж знаходиться межа? Скільки таких циклів «стомлення-відновлення» може витримати організм? Скільки часу безперервної роботи у режимі мінімальних енергозатрат? Адже, не дивлячись на постійне відновлення працездатності наших клітин, все-одно продукти їх життєдіяльності накопичуються у крові. Все-одно тривалі навантаження викликають зміни гормонального балансу організму. Більше того, при фізичному навантаженні не уникнути постійних механічних пошкоджень клітин м’язів, суглобів, сухожиль, кісток. Дійсно, механізм захисту клітин від енергетичного виснаження не убезпечить їх від постійних негативних хімічних та механічних впливів під час активного функціонування. Тому, щоб ці впливи з часом не переросли у необоротні порушення структури функціонуючого органу, нашому організму потрібен додатковий рівень захисту. Цим захистом є «втома».

Дещо дивним здається той факт, що «втома» та «стомлення» – це різні речі. Але це так, і спробуємо зрозуміти – чому?

Наша активність, здатність оброблювати інформацію, виконувати необхідну фізичну роботу, на пряму залежать від підтримання активності кори головного мозку. Над цим працюють щонайменше десять різних активуючих центрів мозку. Що цікаво, за необхідності ці центри виконують і протилежну функцію – гальмування. Так відбувається, наприклад, коли ми переходимо до сну, або, що важливо, коли ми втомлюємось. Приблизно кажучи, настає стан, коли неможливо змусити себе щось робити. Отож втома – виключно психологічний стан, настання якого контролюється мозком.

Згадаємо, скільки одночасно функцій мусить виконати наш мозок перед здійсненням контрольованого руху (оцінка позиції тіла відносно простору, прогноз позиції тіла після виконання руху, підбір необхідної стійки та ін.), а скільки клітин мозку задіюється під час мислення. Усі ці процеси потребують протікання величезного потоку нервових імпульсів, для активації та контролю якого необхідна чимала кількість різноманітних хімічних речовин (нейромедіаторів). Згаданий ацетилхолін приймає участь лише у активації імпульсу, а безліч інших речовин контролює куди та з якою інтенсивністю ці імпульси відправлятимуться. Тож щоб забезпечити синтез усього необхідного спектру нейромедіаторів, клітинам мозку необхідно витратити чималу кількість енергії. Витрати цієї енергії нерозривно пов’язані з накопиченням продукту енергетичного обміну – аденозину (утворюється при розпаді енергетичних молекул АТФ – аденозинтрифосфату). Аденозин – одна із тих речовин, яка відіграє роль активатора гальмівних реакцій у мозку. За спрощеною схемою:

  • чим більш ми активні, тим більше нервових імпульсів протікає у нашому мозку;
  • чим більше імпульсів, тим більше нервовим клітинам необхідно синтезувати речовин для їх контролю;
  • чим більше синтезується речовин, тим більше витрачається енергії і накопичується продукту енергетичного обміну – аденозину;
  • чим більше накопичується аденозину, тим сильніше відчувається втома.

Отож відчуття втоми – це, можна сказати, наступний після стомлення рівень захисту нашого організму від можливих негативних наслідків активної діяльності. Стомлення – блок від енергетичних виснажень під час виконання роботи; втома – блок від структурних пошкоджень через тривале виконання роботи. Дійсно, ми можемо чи не ввесь день стомлюватись та відновлюватись, виконуючи якусь роботу, але втому відчуємо аж надвечір. Або навпаки, ще на початку дня виснажимось до відчуття втоми, а потім до самого вечора не зможемо змусити себе виконувати важку роботу.

І було б все добре і зрозуміло, якби описаний вище механізм настання втоми був єдиним. Справа в тому, що існує чимало станів нашого організму, які відчуваються абсолютно ідентично втомі. Спробуємо трохи розмежувати відчуття, які нас супроводжують під час виконання роботи.

По-перше, як ми відчуваємо стомлення? Згадаємо стан, коли ми сильно голодні: важко виконувати координовані рухи; свідомість наче сплутана; погано розпізнається інформація отримана від аналізаторів (запах, смак, звуки, зображення, дотики). Власне цей стан ідентичний сильному стомленню. Викликаний він нестачею енергії в клітинах, відповідно порушенням синтезу ацетилхоліну і т.д. Особливість його в тому, що він проходить одразу після поновлення запасу енергії.

Втома ж відчуття інше – психологічне. Воно ідентичне нашому стану перед сном, коли функції головного мозку гальмуються, хочеться кинути усю роботу, зайняти зручне положення і просто поспати. Зв’язок зі сном не випадковий, так як саме під час сну відбуваються найважливіші структурні відновлення нашого організму, часткова регенерація тканин, відновлення нормального хімічного складу біологічних рідин та ін.. Тож відчуттям втоми наш організм прагне відновити усі порушення, які настають під час тривалого виконання роботи. Аналогічні втомі відчуття нас охоплюють і під час хвороби, травм, опіків.

Але особливо варто виділити настання подібного втомі відчуття (далі – просто «втома») через різні психічні стани. Тут не завжди легко сказати, чому саме так відбувається. Наприклад, чому втома настає значно раніше при виконанні монотонної роботи, аніж під час ідентичної по навантаженню різноманітної? Або чому людина втомлюється швидше, якщо розуміє, що виконує роботу гірше ніж потрібно? Загалом, щоб відчуття такої втоми не наставало, необхідно знаходити додаткову мотивацію для виконання необхідної роботи.

Тож знайомство з механізмами стомлення та настання втоми дає можливість, за необхідності, боротися з цими станами і, що важливо, раціональніше влаштовувати свою працю. Практичну ж сторону нашої взаємодії зі стомленням та втомою пропоную розглянути у наступній статті.

 

Освіта і культура

Поговоримо про сон

Залишити коментар
Сьогодні життя задає шалений темп. Поспівати за ним все важче. Активні люди постійно стикаються з питанням як підтримувати свою працездатність,  бути здоровим та активним? Ми починаємо цикл статей про те яким чином працює наш організм, як про нього дбати щоб він нам довго служив і чи можна адаптуватися до суспільства зразка ХХІ сторіччя.
Наука продовжує розкривати таємниці життя які можуть бути в нагоді в нашому повсякденному житті. Допоможе нам з цим розібратися наш молодий науковець, активний учасник екологічного руху Максим Кущ.
Почнемо з теми важливої, якій ми приділяємо близько третини свого життя. Поговоримо про сон. 

 

Сучасний темп життя вимагає від людини неабиякого запасу енергії для своєчасного виконання усіх поставлених перед нею життєвих задач. Як часто буває ситуація, що цілого дня не досить, щоб довести усі справи до кінця, коли доводиться жертвувати власним сном заради навчання, роботи чи сім’ї.  І з часом такі жертви стають настільки звичними, що непомітно втрачається межа, та недоведені до кінця справи, заради яких жертвують сном, стають недоведеними до кінця справами через неповноцінний сон. Так, недосипання для багатьох стає звичкою, і важливо оцінити: наскільки шкідливою звичкою?

Досконально вивченням сну займається сомнологія – відносно недавно виокремлений напрям нейробіології.  І хоча досі далеко не всі механізми регуляції сну відомі, все-таки, існуючі досягнення вчених-сомнологів дають можливість сформувати певне уявлення про сон та його роль для живих організмів, зокрема людини.

Отже, сон – фізіологічний процес, який супроводжує нас: більше у дитинстві, менше у похилому віці, але загалом – близько третини усього життя. Суб’єктивно здається, що цю частину життя ми проводимо досить пасивно, «байдикуючи» у ліжку, але насправді це не зовсім так. Хоча й дійсно під час сну ми рухаємось досить мало, але наш «внутрішній світ» у цей час вирує життям. Уявимо весь спектр одночасної активності у нашому мозку під час бадьорості (неспання): обробка інформації про те, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо на смак, запах та дотик, правильна та своєчасна реакція на отриману інформацію, регуляція безлічі життєво важливих функцій. Якщо розглядати усі ці процеси у вигляді електричних імпульсів від клітин нашого мозку – це виглядає як хаос,  набір імпульсів різної сили та частоти. Поступове ж заспокоєння перед засинанням характеризується частковим впорядкуванням електричних імпульсів мозку. При переході до сну такі імпульси стають сильнішими, але вже одноманітними, частота їх зменшується, нервові клітини мозку починають функціонувати як єдиний гармонійний механізм. Врешті ми засинаємо, і наш мозок продовжує активно працювати, але вже в іншому ніж під час бадьорості режимі. Такий режим науковці називають фазою повільного сну. Але не лише синхронізація роботи нервових клітин характеризує наш сон. Ми продовжуємо спати і, на зміну фазі повільного сну, приходить наступна – фаза, так званого швидкого сну, яка, що цікаво, супроводжується майже ідентичною мозковою активністю, як під час бадьорості. Отже, дві фази: повільний та швидкий сон – разом вони об’єднуються у єдиний цикл – основну структурну одиницю усього сну. Такий цикл у здорової дорослої людини триває близько 90 хвилин і за повноцінний акт сну повторюється 5-6 разів.

Що ж криється за особливою активністю мозку під час таких циклів?

Гармонійна робота нервових клітин під час повільного сну: у цей час відновлюється електролітичний баланс мозку (порушений за час активної бадьорості), відбувається обробка та впорядкування інформації (отриманої мозком за час бадьорості), регенерація та ріст організму, реактивація імунної системи.

Надзвичайна активність мозку під час швидкого сну: у цей час, серед відомих процесів, відбувається налагодження старих та формування нових взаємозв’язків між нервовими клітинами, відновлення та коригування взаємодії усіх життєво важливих систем організму.

Як бачимо, кожен цикл сну наче призначений налагодити наш організм, підготувати до важкої активності після пробудження. І таке налагодження вартує чималих зусиль. Про це свідчать досить великі енергетичні затрати нашого організму під час сну. Згідно фізіологічним дослідженням, це приблизно 1 Ккал енергії на кожен кілограм маси тіла, що всього на 100 калорій менше ніж за відповідний час спокійної бадьорості.

Повертаючись до питання про звичку недосипати, можна сказати, що неповноцінний сон у чомусь дуже схожий на недоліковану хворобу, коли після обірваного курсу лікування відчуваєш себе вже краще, але приховані проблеми зі здоров’ям все більше і більше знесилюють. Так і наші цикли сну: якщо вони повноцінні, то прекрасно налагоджують організм на правильну роботу, а якщо налагодження не доведене до кінця – поступово ми отримуємо збої, причому часто у найважливіших життєзабезпечуючих системах того самого організму. Беззаперечним доказом цього є той факт, що без сну людина довго вижити не може.

Звичайно, можна назвати безліч причин недосипу, але які ж причини викликають у нас таке, часто непереборне, бажання спати? Так, з фізіологічної та біохімічної точок зору перехід до сну надзвичайно складний процес, але існує модель, яка досить доступно відображає загальну схему «бадьорість-сон». Згідно цієї моделі, бажання спати поступово охоплює нас з двох причин:

1)      Біологічні ритми нашого організму ( так званий, внутрішній годинник), які налаштовані так, що змушують нас спати у темний час доби і прокидатися зі сходом сонця;

2)      Власне фізіологічна втома, коли ( якщо грубо узагальнити процеси, які відбуваються )

накопичені під час активної бадьорості  продукти життєдіяльності нейронів (клітин мозку) запускають, так звані центри сну;

І якщо поклик до сну від внутрішнього годинника можна силою волі проігнорувати, дочекавшись ранку, то другий фактор – втома, не дасть спокою незалежно від часу доби. Власне, втома безпосередньо пов’язана з фазою повільного сну. Як вже згадувалося, фаза повільного сну характеризується поступовою синхронізацією роботи нервових клітин, і чим більш вони синхронізовані, тим глибше буде сон і тим повніше реалізуються відновні функції цієї фази. Так, існує певна залежність: чим більше ми втомлені, тим в результаті довше триватиме така стадія глибокого сну. Обернена залежність також має місце, тобто, чим менше втома, тим менш глибоким буде сон. Особливо важливо враховувати цю залежність під час денного відпочинку, бо навіть, здається безневинний післяобідній сон може суттєво вплинути на наше самопочуття на наступний день. Звісно, коли втома валить нас з ніг та вимагає сну посеред дня, найкращий засіб перебороти це бажання – поспати. Такий, приблизно, півторагодинний сон відновить сили у стадії глибокого сну та ніяк не вплине на реалізацію цієї ж стадії вночі. Але якщо піддатися спокусі післяобіднього відпочинку, не будучи до цього особливо активним, можна повністю вичерпати необхідність у стадії глибокого сну до настання ночі. Як результат, неповноцінний нічний сон залишить нас без сил вже серед дня наступної доби. Звичайно, це не стосується особливого 16-годинного режиму сну немовлят, чи вікових скорочень стадії глибокого сну у літніх людей (ці теми вартують окремої уваги).

Важливо також те, що у нашому організмі фаза швидкого сну більш «підконтрольна» добовим ритмам, тобто реалізується саме вночі. Фаза ж повільного сну супроводжує втому у будь-який час доби, коли ми спимо. Інакше кажучи, якщо людина, наприклад, всю ніч була активна і після цього вдень лягла виспатися – її сон буде неповноцінним, позбавленим важливих відновних процесів закладених у фазі швидкого сну. Саме через це дуже страждає організм людей, яким доводиться працювати у нічні зміни, і найкращий рецепт відновлення тут – добре виспатися у першу ліпшу ніч. Взагалі, ідеальним варіантом для реалізації сну являється співпадіння позовів заснути від максимальної втоми з сигналом нашого біологічного годинника.

А як же посприяти повноцінному нічному сну? Впершу чергу – еволюційно сформований засіб – тиша й темрява. Звичайно, не буквально. Все-таки наші предки засинали під гармонійні звуки природи та м’яке місячне світло, а не в повній ізоляції. Власне відсутність світла діє на нас особливо: стимулюється залоза в мозку – епіфіз, яка починає активно синтезувати гормон мелатонін. Достовірно не відомий повний механізм впливу цього гормону на систему «бадьорість-сон», але дослідження вчених-сомнологів показують його безсумнівну роль у формуванні «сонного ефекту» нашого біологічного годинника. Діє мелатонін м’яко, виявляючи легкий седативний ефект, який легко перебороти за необхідності. Саме тому другий фактор – тиша, – додатково допоможе невідволікаючись спокійно заснути.

Як не дивно, така спокійна обстановка важлива не лише для засинання. Як вже згадувалося, сон процес циклічний і по завершенню кожного циклу (після фази швидкого сну, при переході знову до повільного) ми, як правило, ненадовго прокидаємося. Імовірно це також пристосування, яке нам дісталося з генами від предків, яким життєво важливо було переривати сон, щоб перевірити чи досі все безпечно у місці ночівлі. Такі перерви у сні досить короткі і, якщо мозок не виявляє ніяких змін у навколишній обстановці, він продовжує сон, не фіксуючи в пам’яті цей період. Якщо ж такі зміни виявлені ( зміна освітлення, шум, зміна розташування предметів та ін. ), то ми прокидаємося на довше, чудово це пам’ятаємо і досить важко далі засинаємо, через невеликий викид гормонів стресу у цей час. Це явище добре спостерігається, коли доводиться спати на новому місці ( в гостях чи деінде). До речі, існує ще один механізм, який змушує нас переривати сон, але вже через знайомі очікувані фактори. Наш мозок (саме таламус) здатен програмуватися на реакцію на певні звуки, які, незалежно від фази сну, ми почуємо та прокинемося від них. Так, до речі, запрограмовано реакцію матері на плач дитини. Але не завжди подібна реакція приносить користь. Часто ми автоматично програмуємось на звук, якому приділяємо підвищену увагу, як наприклад, нервуючу музику чи набридаючі розмови сусідів за стіною. Тоді, під час сну ми можемо прокидатися від цих же звуків, хоча вони й будуть досить тихими, а подальші намагання позбавитись цих звуків (скандали з сусідами та ін.) будуть ще більше концентрувати на них. Так досить легко порушити свій сон на досить довгий час. Поступове відведення уваги від подразника, можливо найкращий вихід у такій ситуації.

Також, важливо пам’ятати, що гормон мелатонін у нашому організмі знаходиться у єдиній ланці синтезу з гормоном серотоніном, так званим гормоном щастя. Тому у нічний темний період, коли активно починається синтез мелатоніну, спостерігається різке падіння рівня серотоніну в мозку. Такий стан характеризується більш депресивним сприйняттям людиною дійсності, а отже не дарма кажуть – ранок вечора мудріший. До речі, завжди важливо робити поправки на подібний стан під час нічних змін та, взагалі, під час прийняття важливих рішень серед ночі.

Не менш важливу роль відіграють гормони і для своєчасного завершення сну. На ранок, у відповідності до режиму нашого біологічного годинника, організм поступово знижує рівень мелатоніну та починає синтез гормонів стресу, які саме запускають поступовий процес пробудження. Цікаво, що синтез гормонів стресу активується приблизно за годину до біологічно запланованого відходу від сну, тобто ми прокидаємося вже від їх високої концентрації. Це означає, що для легшого пробудження досить лише злегка посприяти нашим гормонам виконувати свої функції. Так, яскраве світло різко блокує синтез мелатоніну, а легкі фізичні вправи сприяють додатковому виділенню та розповсюдженню гормонів стресу. Саме тому 5-хвилинна ранкова прогулянка під сонячним промінням позбавляє сонливості не менш ефективно випитої чашки кави. Ще одним варіантом активації синтезу пробуджуючих гормонів стресу є, так зване програмування на час пробудження. Подібно як наш мозок вибірково може пропускати звуки крізь сон, так він може допомагати нам прокинутись у необхідний час. Так, експериментально доведено, що у людини, яку попередили про точний час, коли її (досить рано) розбудять, рівень гормонів стресу у крові на час пробудження набагато вище ніж у тої, яку неочікувано для неї розбудили в той же час. Та і досить часто ми самі помічаємо, як прокидаємося за декілька хвилин до будильнику, особливо якщо важливо не проспати. Іноді ж, коли нас на наступний день чекає надто важлива подія, ми самі так боїмося не прокинутися вчасно, що мозок всю ніч реагує на це, як постійну необхідність пробудження. В результаті, гормони стресу не дають нам спати всю ніч. З такою ситуацією справлятися досить важко, але,  можливо, більш-менш спокійному сну може допомогти додаткова впевненість, що прокинешся вчасно (додатковий будильник, чи ін.).

Важливо, що описана вище гормональна регуляція механізму «бадьорість-сон» підпорядковується саме нашим біологічним добовим ритмам. І, якщо нам легко змінити режим сну відносно доби (через нічні зміни, або трансмеридіанні перельоти), то адаптація гормональної регуляції  організму під новий режим відбувається досить складно. Тому, якщо з якихось причин доведеться не спати у звичний час, все одно нас чекає відповідне підвищення рівню мелатоніна з наступним гальмівним ефектом на різні системи організму, пониженням температури тіла, кров’яного тиску, зниженням рівня серотоніну і т.д., а далі через, приблизно, 7 годин – викид гормонів стресу з подальшим підвищенням температури тіла, підвищенням кров’яного тиску та т.ін. Звісно, такі «біологічні стрибки» далеко не кращим чином впливають на наше самопочуття під час бадьорості, а це іноді може нашкодити у досить відповідальний момент.

Безумовно, важко переоцінити роль сну у нашому житті. Саме тому, вміння контролювати процес повноцінної його реалізації являється чи не найважливішим фактором для збереження нашої життєвої енергії, якої завжди так не вистачає.

Освіта і культура,Сталий розвиток

Сталий екологічний розвиток як концепт гармонічного дизайну та сучасних технологій в побуті

Залишити коментар

Значна частина населення України розглядає явище “екологія” як особливий інструмент впливу на людий. Дуже часто це приймає образ заборонної організації, яка постійно встановлює рамки та обмеження як підприємців, так і простих людей. Навіть діти стають жертвами ряду правил:

– НЕ викидай!
– НЕ витрачай воду!
– ВИМИКАЙ світло!

Таким чином у кількох поколінь поспіль формується враження, що екологія – це ще один дозвільний чи, навіть, каральний підрозділ силовиків.
Іншим викривлення суті “екології” є уявлення її як обтяжливої, незручної, невигідної надбудови до повсякденного життя. Ця складна, на перший погляд, словесна структура приймає чітких обрисів під час описання енергозберігаючих технологій у сучасному інформпросторі:

–  Якщо це сонячна панель – то вона незграбно виступає на даху, виділяється за кольором чи займає «дорогоцінну землю сільськогосподарського призначення».

– Вітряки нагадують споруди стім-панку, гудуть і генерують вібрації низьких частот.

– Сміттєпереробні та сортувальні станції обов’язково оточені таким же сміттям, генерують сморід та є дуже збитковими.

Усі ці явища є, на жаль, наслідком відсутності системної стратегії екологічного розвитку на рівні держави. Часто виникає враження, що у високопосадовців  відсутнє глобальне бачення взаємозв’язків між соціальним, економічним та екологічними аспектами розвитку людства. Ці поняття чудово пов’язані в концепції сталого розвитку. Обізнаним екологам ці терміни можуть видатися само собою зрозумілими, та переважна більшість людей бачить їх вперше.  Рекомендую ознайомитися.

Сучасне бачення принципів сталого розвитку включає в себе гармонічне і естетично грамотне вбудовування новітніх технологій у  речі нашого повсякденного побуту. Коли сонячні панелі будуть не грізно нависати над металочерепицею, а сама черепиця та інші енергозберігаючі технології будуть виступати у ролі будівельних матеріалів. І такі матеріали вже доступні в Україні!  Приклад можете побачити на фото:

черепица-солн.панель

А пристрій на зразок Smart Palm (сонячні панелі, що накопичують електроенергію, 4 місця для зарядки ноутбуків, смартфонів та безкоштовний wi-fi) взагалі може стати символом міста чи навіть країни.

smart palms

Такі розробки зацікавлюють населення та підготовлюють людей до розуміння, що екологічні продукти – це естетично, цікаво, вигідно і перспективно. Їх не соромно впроваджувати у себе  в будинку, в місті, престижно навчати дітей основам сталого розвитку.

Даний матеріал є особистою думкою автора, яка може не співпадати із баченнями видання.

Використані матеріали infoabad.com та tvoemisto.tv