Як розвивалася велосипедна інфраструктура у Львові. Історію та цікаві факти розповідає Олег Шмід, радник міського голови з розвитку велоінфраструктури Львова, який уже чотири роки втілює велосипедні плани у життя.

У 2010 році розпочалася розробка програми розвитку велосипедної інфраструктури Львова. Головним пунктом програми було: будь-яка вулиця, яка ремонтується, будується, – повинна бути пристосованою для руху велосипедистів. З цього все почалося. Велосипедні активісти почали контролювати виконання цього рішення, приходили в мерію, питали. І був один чиновник в міській раді, який відповів велосипедистам “Візьміть собі відро фарби і намалюйте”. Велосипедистів це зачепило, і вони пішли на проспект Свободи та намалювали собі велосмугу. Автомобілі не були для них перешкодою, насправді.

Але офіційний день початку розвитку велосипедної інфраструктури — 23 травня 2011 року. Тоді було прийнято першу офіційну програму веломережі Львова, і саме в той час уже будувалася перша велодоріжка у Львові на вулиці Вороного.

Загалом, 2011 можна назвати роком народження української велоінфраструктури, тому що саме тоді почала ця інфраструктура з’являтися. Звісно, велодоріжки в українських містах будувалися і раніше: хтось намалював на поганому асфальті, хтось збудував нормальні, але поодинокі доріжки. Але найбільш комплексно до розвитку велоінфраструтури підійшов саме Львів (не хочу хвалитися).

Тож 2011 були прийняті усі документи, які дозволили починати будувати. Була затверджена посада радника з велосипедного розвитку. Власне, стався збіг трьох важливих обставин: була політична воля вищого керівництва, була сильна підтримка користувачів, і саме тоді у Львові працювали спеціалісті з різних країн, зокрема, GIZ, які допомогли з плануванням та будівництвом велосипедної інфраструктури.

Ми починали у 2011, це був рік великих надій. Львів готувався до футбольного чемпіонату “Євро-2012”, були викладені скажені кошти від Кабміну на реконстуркцію доріг. А оскільки під час реконструкції вулиць мала будуватися велосипедна інфраструктура, то на вулиці Липинського була збудована перша 300-метрова велодоріжка. Голландці казали, коли бачили її: а ваші доріжки нічим не гірші за наші. Але у нас було лише 600 м.

Ось вулиця Зелена з велосмугами,

також зробили на Стрийській, Вороного.

На цьому гроші Кабміну закінчилися, обіцяних грошей Кабмін не повернув, і багато проектів залишился в незавершеному вигляді.

Наразі наші веломережі є незв’язаними між собою. Але оскільки ми маємо чітке бачення, план роботи, то скоро наші велосипедні доріжки та смуги будуть об’єднані між собою.

План Львова, згідно з програмою до 2019 — 238 км велодоріжок. Але насправд не кілометраж визначає якість, а відношення кілометрів велодоріжок до кілометрів автодоріг. Зокрема, у Львові 600 км автодоріг, а отже відсоток запланованих велосипедних шляхів буде 40%. Такий самий показник у Копенгагена, наприклад.

Ми багато зробили і в центрі міста, хоча тут немає видимої велосипедної інфраструктури. Наприклад, ось вулиця Рибна в найстарішій частині Львова, вона є ланкою майбутнього центрального велокільця. Коли прийшов час її реконструкції, я запропонував рішення для велосипедистів, щоб їздити було комфортно — треба вулицю викласти гладкою бруківкою, а по краях — більш грубою. Це для того, щоб велосипедисти могли легко їхати посередині, а машини — паркуватися по краях.

На вулиці Ужгородській – гладка бруківка і обмежувачі руху авто, такі острівці безпеки, щоб знизити швидкість автомобілів. А для велосипедистів тут якраз зручно проїжджати.

Ми також шукаємо різні способи, щоб обійтися без табличок, яких не вистачає у Державних будівельних нормах.

А от проспект Свободи. Вперше в Україні було збудовано велодоріжку на центральній вулиці, від Оперного театру до вулиці Гнатюка. Причому спеціально для велодоріжки автомобільна частина була звужена, і за рахунок технічного тротуару була прокладена велодоріжка.

Ви знаєте, що в першу чергу інфрастурктура має будуватися на магістральних вулицях, бо саме там на велосипедистів чигає найбільша небезпека. Навколо центральної частини міста робиться велокільце, яке об’єднує магістральні вулиці.

Міська рада намагалася відточити технічні прийоми будівництва велодоріжок. Провадили першу в Україні контра-смугу, яка потім плавно переходить на тротуар.

Також використали технічний прийом: коли вулиця завузька, ми робимо для велосипедистів смугу для спільного руху, більш гладку — наприклад, на вулиці Залізняка.

Ще одна контра-смуга на вулиці Коновальця. Бачите, як можна обходитися без певних знаків дорожніх, які у нас відсутні.

У 2013 році, завдяки співпраці з GIZ стало можливим добудувати розпочаті велосипедні проекти, які були заморожені. У нас з’явився німецький грант на добудову велодоріжок у південній та північній частині Львова. Зараз отак виглядає вулиця Липинського. Дещо курйозне фото, чи не дивно, що тут так багато знаків “Велодоріжка” – так диктують і вимагають Правила дорожнього руху.

Вперше ми використали технічний прийом, підвищений пандус для автомобілів. Це вулиця Весняна. Тут була погана оглядовість, і цей пандус для того, щоб водії могли зупинитися і побачити, чи немає велосипедистів, пішоходів, автомобілів.

Ось що можна зробити, якщо на шляху зупинка громадського транспорту.

Вулиця Наукова

Вулиця Стрийська

В кінці 2012 року нам вдалося розробити вдале рішення на дуже завантаженій вулиці Січових стрільців. Так виглядала зупинка громадського транспорту, дуже завантажена машинами. І було дві вимоги: щоб людям добре було зайти в автобус, і щоб велосипедисти могли безпечно проїхати. Було прийняте рішення розділити вулицю підвищенною велосипедною смугою. Так з’явилася перша така велосипедна смуга в Україні, праворуч від якої — смуга для громадьского транспорту, а ліворуч — смуга для руху автомобілів.

Автомобілі пробували, звісно, паркуватися на острівці посередині, але завдяки громадській підтримці усвідомили, що тут краще не паркуватися. І навіть пішоходи перестали по ній ходити. Щоправда, велосипедистів на ній поки небагато. Видно, що ми будуємо велосипедну інфраструктуру “на виріст”.

2014 рік. Кілометраж збудованих велошляхів не вражає. Але були реалізовані непогані проекти. Можна назвати цей рік “роком переосмислення вуличного простору”. Уже всі наші проектанти знають про велосипедистів, коли планують.

Ось як змінилася вулиця Виговського.

До речі, у нас є багато вулиць, які марнують вуличній простір. Це вулиці на 3 смуги руху, шириною по 10,5 м. Розмітчики малюють розділову смугу посередині, і авто отримують по одній смузі шириною в 5 метрів. Такі вулиці можна легко переобладнати для руху велосипедистів: дві велосмуги плюс дві смуги для руху автомобілів.

Ще одін цікавий прийом – “берлінські подушки”. У нас є вулиця з невеликим рухом, паралельна до магістралі, вулиця Гіпсова. Ми плануємо там “берлінські подушки” – це щоб велосипедисти могли проїхати без ексцесів, а автомобілі мусять пригальмовувати, бо хоча би одне колесо заїжджає на “подушку”. Це має бути вулиця “заспокоєного руху”, але на це ще потрібно кілька тисяч грошей.

Вулиця Куліша — всі казали, що “нема місця на ній”, але все ж знайшлося.

Проблем з велостійками у Львові майже нема. І ресторани, і магазини, і кафе готові ставити стійки.

Я бачу пріоритетом 2015 року створення трансміської веломагістралі. Між Науковою і Липинського треба збудвати таку велосипедну магістраль. Не так багато роботи, і за певного фінансування можна зробити це за один рік.

http://avk.org.ua/2014/10/chotyry-roky-budivnytstva-velosypednoji-infrastruktury-u-lvovi/