Продовження серії статей Максима Куща, присвячених темі моніторингу довкілля, найбільш небезпечних забруднень та сучасних технологій слідкування за параметрами навколишнього середовища. Друга стаття присвячена утворенню і життєвому циклу нітроген діоксиду (NO2).
Ніяка складна система не може підтримувати своє існування без певних енергетичних дотацій. Кожен окремий живий організм існує за рахунок енергії розкладу поживних речовин, які отримує з навколишнього середовища. Кожна окрема популяція формується завдяки розподіленню живими організмами отриманої енергії на адаптаційні пристосування до умов навколишнього середовища. Для існування ж сучасного високорозвиненого суспільства, крім індивідуальних інтелектуального та фізичного внесків людини, залучається значна кількість видобутої з ресурсів навколишнього середовища енергії. Процеси видобутку цієї енергії у своїй більшості і дають початок «життєвому циклу» такого антропогенного забруднювача атмосферного повітря, як нітроген оксиду (IV).
Одним з основних джерел енергії, яку людина використовує для створення благ свого комфортного існування, є енергія хімічних перетворень речовин. І, у першу чергу, це енергія згорання палива. Якщо уявити, що атоми молекул палива – це своєрідні невеликі енергоблоки, які об’єднані у велику самодостатню станцію (молекулу палива), то процес кисневого горіння палива – це руйнування цієї станції та використання її енергоблоків на побудову нових, простіших станцій за участю спеціального будівельного матеріалу (молекул кисню). Нові збудовані станції виявляються досить потужними, тому надлишок виробленої енергії у вигляді тепла та світла вони скидають у навколишнє середовище. Незначна частина цієї енергії залучається на руйнування нових молекул палива і цикл «будівництва» повторюється, доки один із його компонентів (кисень або паливо) не виснажиться.
Енергія горіння палива застосовується людиною у найрізноманітніших сферах життя. Елементарний повсякденний тому приклад – використання енергії горіння газу (або вугілля) для термічної обробки їжі, обігріву приміщень та води. Складніші процеси, такі як перетворення теплової енергії палива у механічну роботу, застосовуються у двигунах внутрішнього згорання різних транспортних засобів. Можливість перетворювати теплову енергію у електричну дала розвиток енергетичній промисловості. Коксохімічна, нафтопереробна, металургійна та багато інших галузей промисловості існують завдяки високотемпературній активації різноманітних фізичних процесів та хімічних реакцій між речовинами. Але виходить так, що далеко не повний спектр властивостей процесу горіння палива є придатним до використання у практичній діяльності людини. А багатьох з них і взагалі доводиться уникати різноманітними засобами.
Як вже згадувалося, у процесі горіння вивільнена енергія залучається до розриву хімічних зв’язків між атомами молекули палива, внаслідок чого вивільняються іони та радикали, які потім взаємодіють з киснем. Такий хімічний механізм дає початок першому (за уявною нумерацією) шляху утворення нітроген оксиду. Нітроген, що міститься у складі органічного палива (вугілля (1-2% N), нафтопродукти (0,3-0,6% N) та ін.), у процесі горіння легко взаємодіє з киснем повітря та утворює монооксид – NO (схематично: N+O2 <-> NO + O).
Високі температури процесу горіння здатні руйнувати хімічні зв’язки не лише у молекулах палива, а й у молекулах інших речовин. Використання атмосферного повітря як джерела кисню для процесу горіння формує другий шлях утворення оксидів нітрогену: досить інертний за нормальних умов азот (N2), який становить 78% газової суміші повітря, за високих температур починає активно взаємодіяти з іншими речовинами.
Горіння збіднених паливних сумішей (температура горіння біля 500 °С) супроводжується проміжним утворенням оксиду нітрогену (I) (N2O) з азоту та кисню повітря (схематично: N2+O<->N2O), який далі у присутності атому оксигену (за схемою N2O+O) розкладається знову на азот та кисень (схематично N2O+O<->N2+O2) або перетворюється на оксид нітрогену (II) (схематично: N2O+O<->2NO). Реакції розкладу N2O до азоту і кисню та утворення з N2О оксиду нітрогену (II) (NO) можна вважати рівноімовірними.
При горінні паливних сумішей, збагачених вуглеводнями (вугілля, нафтопродукти, метан та ін.), за температур вище 700 °C азот повітря починає взаємодіяти з вуглецем (C), вуглеводневими (CH) та гідроксильними (OH) радикалами палива. Відбувається каскад реакцій:
- CH+N2<->HCN+N;
- C+N2<->CN+N;
Далі вільні іони N у зоні горіння взаємодіють з гідроксильними радикалами палива, продукуючи NO:
- N+OH<->NO+H.
У процесі горіння багатих паливних сумішей за температур біля 2000 °C молекули кисню та азоту у зоні горіння повністю розпадаються на окремі іони, тому утворення NO відбувається вже без посередницьких реакцій, як у попередніх випадках. Основними є реакції:
- N2+O<->NO+N;
- N+O2<->NO+O;
- N+OH<->NO+H.
Описані шляхи утворення нітроген оксидів є лише незначною частиною усіх складних перетворень, що відбуваються у зоні горіння палива. Звичайно, крім нітроген монооксиду (NO) там утворюються і інші його оксиди, але, найчастіше, вони зазнають швидкого зворотного розпаду до азоту та кисню ще до того, як вивільнються у атмосферу. Вивільнений же із зони горіння у атмосферу, NO досить швидко окиснюється киснем повітря до NO2.
У чистому вигляді у атмосферному повітрі нітроген діоксид (NO2) знаходиться лише за досить специфічних умов. NO2 за температури нижче 140 °C схильний до утворення своєї димерної форми (ускладненої молекули, яка утворюється з двох молекул однієї і тої ж речовини) – дінітроген тетраоксиду (N2O4). При чому, чим нижче температура навколишнього середовища, тим більший відсоток димерної форми займатиме місце у суміші NO-N2O4. За температури нижче 21 °C (температури кипіння суміші NO-N2O4) нітроген діоксид у атмосферному повітрі перебуває у формі леткої рідини, яка переважно складається з N2O4, а при -14 °C формує кристали чистого дінітроген тетраоксиду. При високій вологості повітря, NO2 та N2O4 реагують з молекулами H2O з остаточним продуктом цієї взаємодії – азотною кислотою HNO3. Тож, найбільша абсолютна кількість мономерної форми нітроген діоксиду (NO2), сформованої з монооксиду (NO), знаходиться у повітрі у спекотні посушливі літні дні.
Фактично, «життєвий цикл» антропогенних викидів NO2 у повітрі є досить коротким. Завершується він за низьких температур (<= -14 °C) повною кристалізацією та осадженням на земну поверхню дінітроген тетраоксиду, або при вищих температурах – вимиванням газоподібних NO2 та N2O4 атмосферною вологою (опадами чи туманами). Але через масштабність процесів, у яких людиною використовується енергія згорання палива, надходження небезпечних для екосистем оксидів нітрогену, особливо у великих промислових містах, відбувається практично безперервно. Більше того, існують і альтернативні шляхи появи NO2 у атмосферному повітрі. Крім природних шляхів (при лісових пожежах, вулканічній діяльності, розрядах блискавок), це надходження до атмосфери значної кількості N2O – продукту процесу денітрифікації бактеріями азотних добрив, які масово вносяться у землю для підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Вивільнений у повітря N2O, перемішуючись з атмосферними масами, досягає стратосфери, де реагує з озоном (O3) та утворює монооксид нітрогену (NO). NO у свою чергу окиснюється до NO2.
Так, з появою значних концентрацій NO2 у атмосфері починає проявлятися і його негативний вплив на цілісність екосистем. Загалом такий вплив можна класифікувати за двома основними напрямами: «прямий» та «побічний». До «побічного» впливу можна віднести здатність нітроген діоксиду у атмосферному повітрі утворювати висококорозійні речовини, такі як азотна кислота (HNO3) та дінітроген тетраоксид (N2O4). В основному, шкідлива дія цих речовин пов’язана з їх здатністю пошкоджувати цілісність клітинних стінок та окиснювати речовини, які відіграють ключову роль у підтриманні гомеостазу живих організмів. Окисна здатність самого NO2 у деяких випадках підсилює дію інших атмосферних забруднювачів. Таким чином SO2 у присутності нітроген діоксиду здатен окиснюватися до SO3 (SO3 – сильний окисник зі значною токсичною дією на живі організми, здатний до утворення соляної кислоти у присутності вологи повітря). Крім того, розглядаючи фізико-хімічні властивості нітроген діоксиду (NO2), варто відзначити його здатність дисоціювати під дією сонячної радіації на монооксид та іон оксигену (схематично: NO2->NO+O). Вивільнений іон оксигену далі об’єднується з молекулою кисню з утворенням озону (схематично: O+O2->O3). За такою схемою у приземних шарах атмосфери відбувається озонове забруднення (озон – сильний окисник, який проявляє значну подразливу дію на біологічні тканини живих організмів).
«Прямий» вплив нітроген діоксиду на екосистеми проявляється у його безпосередній подразнюючій дії на живі організми. На людський організм NO2 діє як пульмонотоксикант – речовина, яка викликає структурно-функціональні порушення у системі зовнішнього дихання. Суть процесу зовнішнього дихання полягає у газовому обміні між кров’ю та атмосферним повітрям. Атмосферне повітря під час акту вдиху надходить у легені, де через аерогематичний бар’єр «передає» крові молекули кисню (активатор окисних процесів у організмі), а з крові «забирає» молекули вуглекислого газу (продукт окисних процесів у організмі). Основний процес такого газообміну відбувається у альвеолах легень. Альвеоли представляють собою невеликі мішечки, які всередині вистелені спеціальними клітинами (альвеолоцитами), а зовні щільно окутані кров’яними капілярами. Між альвеолами та оточуючими їх кров’яними капілярами пролягає своєрідний коридор (інтерстиціальний простір), заповнений рідиною (інтерстиціальною рідиною) та білковими волокнами. Завдяки таким структурам у легенях і утворюється аерогематичний бар’єр, через який відбувається виключно газовий обмін між повітрям та кров’ю. Вдихання ж повітря, у якому міститься нітроген діоксид, спричиняє порушення цього бар’єру. NO2, який пройшов крізь стінки альвеол, у просторі між альвеолою та судинами (інтерстиціальному просторі) разом з киснем ініціює утворення перекису водню (H2O2), радикалів HO2, HO. Далі сам нітроген діоксид окиснює ряд речовин, які формують антирадикальний захист клітин. Завдяки зруйнованому захисту у дію вступають попередньо утворені радикали та перекис водню: починається окиснення ліпідів – структурних речовин біологічних мембран клітин. Таким чином, одночасно пошкоджуються альвеолоцити альвеол та ендотеліоцити кров’яних капілярів. Як наслідок, змінюється проникна здатність аерогематичного бар’єру. До інтерстиціонального простору починає надходити плазма крові з капілярів, а до альвеол – рідина із інтерстиціонального простору. Тож, внаслідок вдихання людиною повітря з високими концентраціями NO2 відбувається набряк легень швидкого типу (розвивається через 1-2 години після контакту із токсикантом). У результаті набряку легені наповнюються біологічними рідинами, припиняється обмін киснем та вуглекислим газом між повітрям та кров’ю, і людина гине через припинення енергетичних процесів у організмі, які зав’язані на окисних реакціях за участі O2.
Подібним чином NO2 діє і на інших тварин, які потребують процесу зовнішнього дихання для підтримки своєї життєдіяльності. У рослинах нітроген діоксид за високих концентрацій окиснює хлорофіл та каротиноїди, здатен до порушення структури нуклеїнових кислот.
На жаль, на сьогоднішній день інформаційний простір щодо стану навколишнього середовища вибудований досить неоднозначно. Ряд екологічних проблем умисно розпіарені, через що загальна картина впливу людини на природу формується досить розмитою для людського розуміння. Хтось з острахом цілий рік поглядає на термометр, чекаючи глобального потепління. Хтось п’є каву виключно з паперових стаканів, бо пластик, потрапляючи у землю, сотні років розкладається і тим самим порушує цілісність екосистем (добре, що папір для стаканчиків береться нізвідки 😉 ). Так, за акцентом уваги на розпіарені проблеми, багато речей, які відбуваються тут і зараз, залишаються непоміченими. За досить грубою, але показовою аналітичною вибіркою, дані автоматичної лабораторії КП «Центр екологічного моніторингу» уже протягом трьох місяців показують стабільне перевищення гранично допустимих концентрацій NO2 у повітрі міста Дніпро. На графіку нижче червона лінія показує динаміку зміни концентрації NO2 за березень 2018 року. Забір повітря газоаналізаторами відбувається у центрі міста, у районі ж/м Перемога 3. Гранично допустима концентрація нітроген діоксиду у атмосферному повітрі, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров’я, становить 40 мкг/м3 середньорічного значення та 200 мкг/м3 при контакті з токсикантом не більше одної години. Відповідно, перевищення даних показників призводить до розвитку патологій системи зовнішнього дихання, особливо у дітей. Концентрація ж NO2 у повітрі центральної частини м. Дніпро стабільно коливається біля значення 200 мкг/м3 (гострий токсичний ефект з розвитком набряку легень настає при дії концентрації >500 мкг/м3). Очікувано у літню пору дані показники будуть зростати.
Наступні комплексні дослідження повітря м. Дніпро у різних локалізаціях, за різних атмосферних умов та у різні пори року дадуть можливість чітко визначити ключові джерела перевищення гранично допустимих концентрацій NO2.
Далі у продовженні теми: «Життєвий цикл забруднювачів атмосферного повітря. Озон».
Автор: Максим Кущ