Быть или не быть, вот в чем вопрос. Достойно ль
Смиряться под ударами судьбы,
Иль надо оказать сопротивленье …
Вільям Шекспір “Гамлет “(переклад Бориса Пастернака)
Справжнє екологічне знання це опис стану здоров’я
планети Земля з усіма проявами її характеру.
Академік Дмитро Гродзинський
(Газета “Дзеркало тиждня. Україна” №50, 22 грудня 2000 р.)
Назва цієї статті викликана криком душі всесвітньо відомого академіка Дмитра Гродзинського в публікації в газеті “Дзеркало тиждня. Україна” (Нерозсудливість або чийсь задум? №7, 22 лютого 2013 р.). Піввікова моя захопленість його розумом і енциклопедичними знаннями після ретельно тричі перечитаної публікації перетворилася в суцільний біль та відчай від неможливості в короткий термін змінити відношення нашого суспільства загалом до необхідності всебічного розвитку науки. У короткий термін можна зруйнувати, але підняти з руїн та й ще швидко… Це не для нас. Жахливо боляче.
В своїй статті, вірніше було б це назвати зверненням до народного розуму, академік Дмитро Гродзинський зміг не тільки виступити з гострою критикою сучасної “еліти від влади”, в руках якої знаходиться народна казна, але й концентровано прослідкувати стан сучасної науки, наголосити на ряді необхідних контрзаходів щодо її врятування. Безумовно, без належного широкого фінансування наука згасає. Ми часто-густо говоримо про необхідність достойного фінансування своєї армії, бо інакше будемо годувати чужу. Але про науку можна казати, що ми вже годуємо чужу. Скільки тисяч молодих талантів покинуло нашу країну назавжди? Наука за кордоном, у великій мірі, буяє на наших коріннях, а плоди збираємо не ми. То чи не варто саме сьогодні терміново Національній Академії наук України показати своє обличчя не тільки з наукової сторони, але й зі сторони громадянина і патріота. Кожен дійсний член НАНУ та член-кореспондент НАНУ має чітко визначитися з подальшою долею свого наукового напрямку та разом вимагати від Уряду України достоїного життя української Науки. Безумовно, “… надо оказать сопротивленье”!
А починається все з відношення до таких фахівців як учитель та лікар. Лікар перший приймає на свої руки нову Людину, що прийшла в цей світ, пиклується про стан її фізичного здоров’я, лікує, рятує у самих важких випадках (це саме стосується і молодшого медичного персоналу). Учитель є першим вихователем, який переймається духовним здоров’ям свого маленького учня (це відноситься також до вихователів та нянь у дітячих садках). Ці самі лікарі та вчителя виховували і батьків, де у сім’ях зростають їх вихованці. Але що саме отримюють вони від держави за свою надзвичайно важку та відповідальну перед країною працю? Мізер. Саме вчителі та лікарі будують фундамент майбутнього світогляду дитини. Сьогодні обговорюється питання про реформування вищої освіти, але на жаль, з’являються проекти законів, що акцентують увагу при прийомі в ВУЗ на наявність пухленького гаманця. Яких “фахівців” буде випускати учбовий заклад, коли за невігластво вже все заплачено. Має бути критерій якості вищої освіти, це важко, але конче необхідно. Хто має совість, той тягне лямку, у кого її немає – той сіє зерно жадібності, а потім зростає покоління неуків (також дурнів та злодіїв, про що щиро висловився прем’єр-міністр України Микола Азаров у телевізійній передачі Шустер-live 1 березня ц.р.) з презирством дивлячих на кропітку працю. Наука не дає терміново великих дивидентів, то чому ж на неї потрібно витрачати кошти? Невизнання культури поваги до людей розумової праці, зокрема в Україні, має свою довгу трагічну історію (згадайте хоча б долю біологів академіка М.І.Вавілова та академіка С.М Гершензона). “Сняться в плохом фильме – все равно, что плюнуть в вечность”, – так казала чудова актриса Фаїна Ранєвська. Неповага до науки повертається в майбутньому до неповаги до всієї країни зі сторони наукової спільноти всього світу.
Чого прагне Україна, що робити і хто винен – відповідь і біль в словах академіка Дмитра Гродзинського. Його статтю 2000 року (див. епіграф) потрібно ретельно вивчати і наслідувати прокладеній ним стежці. Екологія для Дмитра Михайловича це величезна карта, на яку він наносить прапорці своїх наукових досягнень. Особливо для мене значущими є праці, пов’язані з його роботою в напрямку вивчення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи на живі організми. В свій час моя курсова та дипломна робота направлені були на вивчення локалізацій радіоактивного фосфору в окремих органах піддослідних кролів. Тому на засіданнях Національної комісії з радіаційного захисту населення України усі присутні, в тому числі і я, уважно слухали кожне слово вченого, його висновки та прогнози на майбутнє. З сумом можу згадати відсторонення талановитого вченого від посади Голови НКРЗУ на користь нефахівців. Можливо тут теж спрацьовує “плевок в вечность”. Не люблять у нас фахівців, вони заважають, вони мають свою думку, не дають забути глобальну Чорнобильську катастрофу. А це невігідно як для МАГАТЕ, так і для ядерного лоббі в Україні. Акцентую увагу саме на чорнобильській проблемі, бо саме вона потребує довгострокового впливового занурення науковців.
Україна поки що (!) має потужній науковий та медичний потенціал (НАНУ та НАМУ), який може розв’язати кричущі проблеми врятування головної цінності в житті – здоров’я, фізичного та духовного. Чи при сучасному стані фінансування науки в повній мірі виконуються накази Міністерства охорони здоров’я про подальший розвиток медико-генетичної допомоги та медичної генетики та біоетики? Чи взмозі Інститут генетичної та регенеративної медициини НАМУ України впроваджувати саме наукові наробки для обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи людей? А вже пройшло більш чверті віку, вже народилися і так звані ”онуки Чорнобиля”, в яких поселилися зруйновані гени. Про необхідність 100% такого обстеження я говорила ще на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України 26 квітня 2011 року в присутності лікарів усіх рангів з усіх областей, коли мова йшла про реформування охорони здоров’я, і де жодного слова про наслідки Чорнобильської катастрофи не прозвучало від жодного лікаря саме в 25 роковину Чорнобильської катастрофи. А це ж наше майбутнє! Інтелектуальне майбутнє! Невже ми піддакуємо чиновникам з МАГАТЕ, які висловлюються, що “ООН втомилася від Чорнобиля”?
Про вашу величність Природу ми взагалі не дбаємо. Хоча б останій приклад. Знову згадую висловлювання прем’єр-міністра Миколи Азарова, що “дурнів у нас в системі державного управління не так багато. Є, безумовно. Але не так багато”. Боюся, що саме вони, без серйозного наукового підхода, надали нашим урядовцям нефахові поради про безпечність розробки сланцевого газу. Наукова спільнота стверджує, що розробка сланцевого газу це, перш за все реальна загроза здоров’ю людей. Вже зараз населення купляє чисту (?) воду, а що чекає Україну після масштабного розробку сланцевого газу в багатьох регіонах з закачкою величезної кількості води з хімічними отруйними речовинами? Грунтові води пропадуть. Населення залишиться без питної води. Чи це нова методика знищення українських чорноземів? Хто відповідає за наше (наших нащадків, української нації) завтра, в майбутньому? Країни Заходу – Болгарія, Румунія, Франція вважають за потрібне рахуватися зі своїм народом і відмовляються від добування сланцевого газу.
Ще у 2012 році Міжнародний союз охорони природи закликав держави заборонити видобування нетрадиційного газу методом гідравлічного розриву пластів, бо є реальна небезпека землетрусів, зміни клімату, а головне – втрати грунтових вод – потенційного джерела життя на землі.
Академік Дмитро Гродзинський, як лікар, в своїй статті дав конкретний вектор дій заради врятування здоров’я планети Земля, зокрема нашої України – НЕ НАШКОДЬ!
Наука – це і є той інструмент, який дає нам відповідь на вічне запитання: БУТИ!
Наталя ПРЕОБРАЖЕНСЬКА,
Голова правління Благодійного фонду спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи, кандидат біологічних наук.