На початку березня відбудуться вибори до Національної академії наук України. Обиратимуть нових членів-кореспондентів та академіків замість тих, хто вибув (помер). Членство в академії є пожиттєвим, хоча сьогодні з цим хочеться й не погодитися.
У Криму наразі отримують з українського бюджету гроші три академіки, котрі тепер працюють на розвиток науки ворожої нам держави. Мова йде про ректора Таврійського університету, Героя України Миколу Васильовича Багрова, директора Морського гідрофізичного інституту (м. Севастопіль) Віталія Олександровича Іванова та директора Інституту біології південних морей (м. Севастопіль) Валерія Миколайовича Єремєєва.
Ось що, наприклад, пишуть на своєму сайті співробітники Морського гідрофізичного інституту (мовою оригіналу):
“Мы, более чем 900 сотрудников МГИ и ИнБЮМ, требуем наконец-то зарегистрировать наши институты как самостоятельные организации в правовом поле России в соответствии с указанием НАШЕГО ПРЕЗИДЕНТА! В полночь 17 марта мы стояли на площади Нахимова в Севастополе и с замиранием сердца ждали нашего возвращения на РОДИНУ! Мы вернулись!.. МЫ ДОКАЖЕМ СВОЮ ЗНАЧИМОСТЬ ДЛЯ РОДИНЫ!” (http://mhi.nas.gov.ua/news/news_201502100955.html)
Тобто у цих людей вже зовсім інша Батьківщина, а тим часом їхньому директору Віталію Іванову зі своєї мізерної казни Україна досі виплачує гроші за звання академіка. Нонсенс?
Нас б’ють — ми літаємо…
Загалом тільки у Відділенні наук про Землю таких перебіжчиків 7 до РФ (три академіки та чотири члени-кореспонденти). Перевірити цю інформацію можна за посиланням http://www.nas.gov.ua/UA/Sites/NASUDepartments/Pages/acadletter.aspx?ffn1=StructureID&fft1=Eq&ffv1=3.01.05
Хтось скаже, що є іноземні члени НАН України. Дійсно, вони існують, проте не отримують грошей за це звання.
Академіком може бути кожен … прем’єр-міністр
За внутрішнім регламентом НАН України академіків та членів-кореспондентів спочатку обирають на зборах одного з відділень (зазвичай — за його фахом), а потім — на загальних зборах. Чому зазвичай за фахом? Та тому що, наприклад, людину, котра створила систему Рада для ВРУ, будуть обирати у Відділенні наук про Землю. Мова йде про директора Інституту проблем математичних машин і систем Анатолія Олексійовича Морозова. Але ж він фахівець у галузі інформатики, але аж ніяк не в царині екології!
Просто є впевненість в тому, що в рідному Відділенні інформатики Анатолія Морозова можуть не обрати, а «Земля» обов’язково проголосує. Голосували ж свого часу за прем’єр-міністра України Миколу Яновича Азарова. Він, наслідуючи приклад свого шефа Віктора Януковича, хотів стати, ні не проФФесором, а беріть вище — академіком. І диво, три роки тому академіки Відділеня наук про Землю проголосували за прем’єр-міністра Азарова…
Проте, на щастя, його “прокатили” на загальних виборах. У більшості вчених мужів нашої держави вистачило мужності та совісті відмовити чиновнику. На той час це можна було сприйняти як справжній подвиг. Та нічого страшного. Микола Янович залишився членом-кореспондентом НАН України від тієї ж «Землі» і отримує надбавку до пенсії – 3 тис. грн.
Ще одна цікава історія стосується Станіслава Довгого. Мова йде про батька Олеся Довгого, котрий тривалий час був секретарем Київради. Станіслава Довгого тричі відмовлялися обирати академіком, хоча «Земля» за нього голосувала. Та його кандидатуру кожного разу провалювали на загальних голосуваннях.
У Відділенні наук про Землю взагалі голосують, як скажуть. На найближчих перевиборах мало бути два вільних місця, хоча за цей час помер один академік. Нагадаємо, що нещодавно вирішили обирати нових академіків та членів-кореспондентів лише взамін тих, хто пішов з життя. Таке рішення ухвалили, аби економити бюджетні кошти. Проте незадовго до голосування “створили” ще одну вакансію й сказали, що вона – під Анатолія Морозова. І жодної конкуренції! Як можна залишити без солідної доплати до пенсії творця системи Рада?
Здається, що вчені мужі голосують як машини. І нічого, що екологічна наука, котру й мають розвивати академіки та члени-кореспонденти Відділення наук про Землю, у нас пасе задніх. Що в Указі нового Президента “Про стратегію сталого розвитку до 2020 р.” практично нічого немає про цей самий сталий розвиток — лише декларативні заклики і більш нічого. А хто ж його напише – цей Указ – зі знанням справи, якщо академіки займаються зовсім іншим, і навіть є спеціалістами у інших галузях науки…
Кому потрібен ваш сталий розвиток?
Концепція сталого розвитку існує вже 8 років, її неодноразово подавали до Кабміну та ВРУ, проте досі ніхто не хоче за неї голосувати. І це цілком зрозуміло. Якщо її ухвалити, не можна буде забудовувати береги річок (привіт депутатам та багатіям!), забруднювати орні землі пестицидами та нітратами.
А ще потрібно буде зменшити кількість земель сільгосппризначення з 80% до 60%, а усе інше віддати під луки та ліси, доведеться виділяти гроші на порятунок Дніпра, котрий вже через 300 років перетвориться на болото. Але ж то буде через 300 років, а ми живемо одним, максимум двома поколіннями. Не думаємо про те, що залишимо своїм нащадкам…
У лютому 2012 року одразу три наукові заклади – Інститут географії (м. Київ), Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень (м. Одеса) та Інститут проблем природокористування та екології (м. Дніпропетровськ) – підготували нову редакцію «Концепції переходу України до сталого розвитку». До цієї справи долучились відомі науковці інших академічних закладів, викладачі та аспіранти вишів, представники громадських екологічних організацій.
Новий проект увібрав у себе найкраще, що було у попередньому документі, але з поправкою на сьогодення. Він отримав широкий розголос, його обговорювали, вносили зміни й навіть схвалили на Міжнародному екологічному форумі «Довкілля для України» у квітні 2012 року. У проекті врахували всі побажання зацікавлених сторін, в тому числі й органів влади.
Президент НАН України Борис Євгенович Патон написав супроводжуючий лист до цього документу. З ним «Концепція переходу України до сталого розвитку» потрапила до Кабміну. Її погодили у Комітеті ВР з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, в Мінприроди, Мінекономрозвитку, Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту, Мінсоцполітики, МЗС, Держгеонадрах, Держводагентстві. Напередодні Конференції «Ріо+20» схвалення цієї Концепції могло б стати справжнім проривом України у виконанні міжнародних зобов‘язань щодо збалансованого розвитку.
Утім, вкотре цей крок не був зроблений…
Безпринципні академіки — це відгуки кривавої історії?
Чому академіки голосують так, як їм накажуть? Уважніше вивчайте історію НАН України. Вона достатньо кривава. Створена у 1918 році гетьманом Павлом Скоропадським, академія спочатку була самоврядною й незалежною установою, котра працювала виключно на розвиток науки.
Проте більшовики спочатку знищили автономію цього закладу, а потім й велику когорту вчених мужів. Одних розстріляли (Сергій Єфремов, Матвій Яворський, Микола Світальський), інших відправили у заслання (Михайло Кравчук), дехто помер при загадкових обставинах, як, наприклад, Михайло Грушевський, Петро Демчук або Михайло Слабченко. І це тільки окремі імена репресованого цвіту української науки.
Тепер маємо, що маємо. Нащадки видатних вчених, котрі не скорилися системі й заплатили за це своїм життям, нічим у наш час ризикувати не хочуть. Краще пливти за течією й голосувати, як їм накажуть. Тихіше їдеш — далі будеш. А що наука не розвивається, йсуспільство не прогресує, то й що з того? Зате я, як академік, буду довічно отримувати від держави 5 тис. грн. — доволі непогана добавка до пенсії або зарплатні. Авжеж?
Текст: Людмила Миколаєва
