У 1907 році винайшли повністю синтетичний пластик. Його пхали усюди: від ґудзиків до грамофонів. Головна перевага пластику, довговічність, згодом стала його критичним недоліком — він майже не розкладається.

Останні десятиліття океанічні води стають найбільш досліджуваною частиною Землі. Це й не дивно, адже на них добре видно сліди людської діяльності.
Учені досліджували льодовики на узбережжі Північного Льодовитого океану. Результати вимірів показали: рівень мікропластику в крижаних брилах зріс у сотні разів. Коли лід почне танути, весь цей пластик опиниться у світовому океані. Станом на 2015 рік лише в океанах містилося понад 30 тисяч тонн полімеру. Сьогодні мікропластик є у повітрі, водопровідній воді та їжі.

Мікропластик — це крихітні частинки пластику (точніше полімеру, основи пластикової маси), які є найбільшим забруднювачем довкілля. Ці частинки мають розмір від 5 мм до 100 нм, а сам мікропластик буває первинним та вторинним. Первинний виникає тоді, коли, приміром, зношуються шини вашого автомобіля.

До косметики, зубної пасти та гелів для душу також додають мікропластик у декоративних та економічних цілях. Утім, більшою загрозою є вторинний мікропластик, який утворюється з пластикового сміття — одноразовий посуд, пакети та інші пластикові вироби розпадаються на дрібні, але тверді частинки. На жаль, ці частинки чудово втягують у себе токсичні речовини.

Для людини мікропластик небезпечний тим, що постійно потрапляє до організму. У переповнених мікропластиком океанах живляться риби та птахи, які згодом, завдяки харчовому ланцюгу, опиняються у наших холодильниках. Конкретних досліджень, які б доводили смертельну шкоду мікропластику, немає, бо не можна навіть виміряти його кількість в організмі. Але сам факт його накопичення все ж лякає.

З 1950 року й аж донині світ виробив майже 7 000 мільйонів тонн пластику, а переробив менше ніж 10%. Покращити цю ситуацію можна, якщо одноразовий пластик будуть менше використовувати, а багаторазовий — правильно утилізовувати.

Джерело: https://tokar.ua/read/30396